Михайло Баран
Сотник (гауптман)
Фотографія з видання «Провідники революційного руху на Українї», 1921
Загальна інформація
Народження	20 жовтня 1884(1884-10-20) Скала-над-Збручем, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія, сьогодні смт.Скала-Подільська, Борщівський район, Тернопільська область
Смерть	3 листопада 1937(1937-11-03) (53 роки) Сандармох, Карельська АРСР, Російська РФСР, СРСР
Поховання	Сандармох
Alma Mater	ЧНУ імені Юрія Федьковича
Військова служба
Приналежність	ЗУНР
Війни / битви	Перша світова війна Українсько-польська війна 1918—1919
Командування
сотня УСС
Баран Михайло Лукич у Вікісховищі

Миха́йло Луки́ч Бара́н (* 20 жовтня 1884, село Скала (Скала-над-Збручем), нині Скала-Подільська, Королівство Галичини та Володимирії — † 3 листопада 1937, Сандармох) — український радянський громадсько-політичний, військовий та освітній діяч. Учасник комуністичного руху в Західній Україні, засновник КПЗУ.

Закінчив Тернопільську гімназію, фізико-математичний факультет Чернівецького університету, однорічні курси Львівської торгової академії.

1903 року вступив до Української соціал-демократичної партії.

Після початку Першої світової війни добровільно у серпні 1914 року вступив до Легіону Українських січових стрільців. Від вересня 1914 року — командир сотні в боях на російському фронті.

Наприкінці грудня 1914 року потрапив у полон, опинився в Російській імперії. Після Лютневої революції 1917 року вступив до лав РКП(б).

Один із засновників Комуністичної партії Східної Галичини (КПСГ, від 1923 року — Комуністична партія Західної України). Після переходу Української Галицької армії у лютому 1920 року на бік радянської влади призначається командиром першої бригади Червоної Української Галицької Армії, яка брала участь у боях на польському фронті. У квітні того ж року бригада фактично припинила існування у боях під Махнівкою Вінницької області, Михайло Баран стає до лав 44-ї дивізії.

У липні 1920 року призначили заступником голови Галицького революційного комітету (Галревкому), в серпні обрали членом Політбюро ЦК КПСГ. Автор і редактор декларацій, декретів та інших законодавчих актів Галревкому.

У 1920–1921-х Баран брав участь у підготовці Ризького мирного договору ^[1].

Після воєнних дій 1918–1920 Баран перебував на партійній та адміністративній роботі, очолював вищі навчальні заклади Києва та Харкова. Зокрема — комісар Київської школи червоних старшин, завідувач Київською губнаросвітою (1922–1923), директор Уманського технікуму (1923–1924), ректор Київського інституту народного господарства (1925–1927), проректор Комуністичного університету в Харкові (1927–1928), професор Київського ІНО, працівник ЦК КП(б)У, директор Київського філіалу Інституту літератури АН України (1928–1933).

30 серпня 1933-го заарештований у справі УВО. 14 лютого 1934 засуджений до п'яти років ВТТ. Відбував покарання в Дмитлазі й на Соловках (табірний пункт Кремль). Розстріляний 3 листопада 1937-го органами НКВС СРСР в урочищі Сандармох — поблизу робітничого селища Медвежа Гора (нині місто Медвеж'єгорськ) у Карельській АРСР.

Реабілітований Верховним судом Карело-Фінської РСР (10.07.1956) і судовою колегією ВС УРСР (1958).

На честь Михайла Барана в смт Скала-Подільська встановили меморіальну дошку (1987), а демонтували в липні 2022^[2].

• Список Сандармоху

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.. Словникова частина. — Т. 1. — С. 90.
• Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 49.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — 542, [2] с., [38] арк. іл. : іл., табл., портр., карти с. — С. 352.
• Науменко К. Є. Баран Михайло Лукич // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0. — С. 218.
• Науменко К. Є. Баран Михайло Лукич // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 182.
• Гасай Є. Баран Михайло Лукич // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 78. — ISBN 966-528-197-6.
• Сергій Шевченко. «Терористська група»... професорів // Соловецький реквієм. — К.: Експрес-Поліграф, 2013.
• Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 231.

Це незавершена стаття про українського політика. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

п о р Легіон Українських Січових Стрільців (1914 - 1918)
Команданти Легіону УСС	гауптман Теодор Рожанковський (6–18.08.1914) майор Михайло Галущинський (18.08.1914 — 21.01.1915) майор Григорій Коссак (21.01.1915 — 15.03.1916*) оберст-лейтенант Антін Варивода (15.03 — 18.10.1916) оберст-лейтенант Франц Кікаль (17.03** — 1.07.1917***) обер-лейтенант Дмитро Кренжаловський (07–08.1917) обер-лейтенант Микола Стронський (08–10.1917) оберст-лейтенант Мирон Тарнавський (10.1917 — 8.01.1918) гауптман Осип Микитка (8.01 — 10.1918) гауптман Осип Букшований (з 24.10.1918) примітки: *з перервою; **за іншими даними — з лютого; ***за іншими даними — до 29 або 30 червня
Кіш УСС	майор Никифор Гірняк (16.01.1915 — 1.11.1918)
Вишкіл УСС	сотник Михайло Волошин (08.1914 — 06.1915) отаман Стафіняк Володимир (06.1915 — 01.1916) отаман Тарнавський Мирон (01.1916 — 07.1917) підполковник Слюсарчук Кость (07.1917 — ?) отаман Григорій Коссак (04—07.1918) четар Северин Краснопера (08.1918)
Курені УСС (сформовані 7.09.1914) (повторно сформовані 06.10.1914)	I-й курінь: Волошин Михайло - (09 - 11.1914) Горук Сень - (11.1914 - (?) Коссак Григорій - (08.1915 - 03.1916) II-й курінь: Коссак Григорій – (09 – 11.1914) Шухевич Степан – (11.1914 – 08.1915) Дідушок Василь – (08.1915 – 03.1916) Лесняк Омелян – (03.1916 – 09.1916) III-й курінь (напівкурінь): (вересень-листопад 1914) Шухевич Степан – (09 – 11.1914)
Стрілецькі сотні УСС	1-а сот. Василь Дідушок 2-а сот. Роман Дудинський 3-я сот. Осип Будзиновський 4-а сот. Никифор Гірняк 4-а сот. Володимир Сроковський 4-а сот. Зенон Носковський 4-а сот. Ераст Коник Михайло Баґан Іван Божур Богдан Герасимів Богдан Гнатевич Григорій Голинський Клим Ґутковський 5-а сот. Семен Горук 6-а сот. Осип Семенюк 7-а сот. Михайло Баран 8-а сот. Осип Букшований Сократ Іваницький Осип Іванович Іван Каратницький Роман Купчинський Василь Кучабський Омелян Левицький Андрій Мельник Осип Навроцький 9-а сот. Дмитро Вітовський 10-а сот. Теодор Рожанковський 10-а сот. Іван Коссак Юліян Нестайко Володимир Орза Хома Савчин Микола Саєвич Роман Сушко Гриць Трух Іван Чмола Осип Яримович
Сотня скорострілів УСС	фенріх Осип Квас • фенріх Василь Соловчук • лейтенант Кость Третяк • фенріх Федь Черник
Технічна сотня УСС	лейтенант Василь Клим • лейтенант Іван Сіяк
Будівельна сотня УСС	обер-лейтенант Михайло Гнатюк • обер-лейтенант Іван Цяпка
Сотня кінноти УСС	обер-лейтенант Роман Камінський
Жіноча чота УСС	Олена Степанів
Пресова кватира УСС	Фронтовий осередок: Юліан Буцманюк (кінець 1914 — 05.1915) • Іван Іванець (05.1915 — 07.1917) Осередок в Коші: Теофіл Мелень (09.03.1915 — ?) • Осип Назарук (? — 10.1915) • Микола Угрин-Безгрішний (10.1915 - ?)
Вояки УСС, які згодом стали відомими	Бірчак Володимир
Організація та бойовий шлях Легіону	1. 07 вересня 1914: сформування куренів і сотень 2. 10 вересня 1914: відбуття на фронт першого підрозділу (сотня В. Дідушка) 3. 25 вересня 1914: перше бойове зіткнення, шлях Турка—Сянок (сотня О. Семенюка) 4. 15-30 вересня 1914: розформування куренів і поділ сотень на групи по 20 вояків 5. 06 жовтня 1914: повторне сформування куренів та сотень 6. 28 жовтня 1914: взяття г. Ключ біля Сколого (сотня В. Сроковського) 7. 26 жовтня — 3 листопада 1914: бої за г. Комарницьку (сотні В. Дідушка та Р. Дудинського) і г. Лиса, Залярська, Кобила. 8. 10 листопада 1914: командувач 55-ї дивізії генерал Фляйшман вручив Медалі Хоробрості 2-го кл. З. Носковському, Я. Струхманчуку, О. Степанів, І. Андруху, С. Галечко примітки: звичайний шрифт — організаційні дії • курсив — невеликі бойові операції • жирний шрифт — найвідоміші бої