Бабак степовий
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Бабак степовий | |
|---|---|
| |
| Бабак степовий | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Мишоподібні (Rodentia) |
| Родина: | Вивіркові (Sciuridae) |
| Рід: | Бабак (Marmota) |
| Вид: | Бабак степовий (M. bobak)
|
| Біноміальна назва | |
| Marmota bobak (Muller, 1776)
| |
| |
| Синоніми | |
|
Mus bobak Muller, 1776 | |
 Вікісховище: Marmota bobak
| |
Бабак степовий, або байба́к, або степовий сурок (Marmota bobak) — вид гризунів роду бабаків (Marmota) родини вивіркових (Sciuridae). Великий гризун з групи мисливських видів — довжина тіла досягає 61 см, вага — 9,3 кг. У 2021 році віднесений до зникаючих видів та внесений до Червоної книги України[2]
Вид вперше систематизував німецький зоолог Філіп Людвіг Статіус Мюллер; типова місцевість лежить на правому березі р. Дніпро в Україні[3]
Живиться степовою рослинністю, живе в норах. Ще у 18—19 століттях був поширений в степовій зоні Європи і Азії. Тепер його ареал представлений окремими клаптями між Сіверським Дінцем та Волгою і далі на схід до Північного Казахстану. В Україні бабаки збереглися у Великобурлуцькому, Валківському та Шевченківському районах на Харківщині, Біловодському та Міловському районах на Луганщині, де існує бабаковий заповідник «Стрілецький степ». У межах Регіонального ландшафтного парку «Диканський» на території загальнозоологічного заказника місцевого значення Фесенкові Горби успішно проводиться акліматизація бабаків.
Від інших бабаків бабака степового легко відрізнити за довжиною хвоста (не більше 15 см) і однотонним піщано-жовтим забарвленням. Завдяки темним кінчикам остевого волосся його спина вкрита темно-бурими або чорними брижами, що згущуються на потилиці і на верхній частині голови. Щоки ясно-рудуваті; під очима бурі або чорні плями. Черево помітно темніше і руде з боків; кінець хвоста темно-бурий. Зустрічаються бабаки-альбіноси. Линяння у бабаків один раз на рік; починається в травні і закінчується (у старих бабаків) до кінця серпня, іноді затягуючись до вересня.
Чисельність популяцій цього гризуна за останні 50 років зросла з 4 тис. у 1955 р. до 22 тис. у 2005 р.[4] Пік чисельності (91 тис.) відмічений у 1991 році. Його чисельність вважалася стабільною і вид активно промишляли[5]. У 2021 році вид занесено до Червоної книги зі статусом зникаючого.
Бабак вважався цінним мисливсько-промисловим звіром (використовують хутро, м'ясо, жир). У зв'язку з тим, що існування бабака пов'язане з цілинами і перелогами, збереження його як виду треба здійснювати в заповідниках і припинити браконьєрське винищення, провадити інформаційну роботу серед мисливців.
У Луганській області бабак зажив слави тварини-символу краю. Він зображений на гербах Луганської області і самого Міловського району, а також Луганського природного заповідника НАН України.
-
-
Герб Міловського району -
Бабак у донському степу -
- ↑ Tsytsulina, K., Zagorodnyuk, I., Formozov, N. & Sheftel, B. 2016. Marmota bobak. (errata version published in 2017). The IUCN Red List of Threatened Species 2016: e.T12830A115106780. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T12830A22258375.en. Процитовано 1 листопада 2018.
- ↑ До Червоної книги України потрапив 171 новий вид тварин//Укрінформ,3 березня 2021. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 3 березня 2021.
- ↑ Marmota bobak. Mammal Diversity Database. American Society of Mammalogists. Процитовано 04.08.2022.
- ↑ [1][недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ Охота на байбака. ОХОТНИЧЬИ ПРОСТОРЫ. Всё об охоте и рыбалке. Архів оригіналу за 4 серпня 2009. Процитовано 30 квітня 2011.
- Архів 1+1 від 2 лютого 2006 р. Про День бабака
- ЕУ: літера Б [Архівовано 20 грудня 2006 у Wayback Machine.]
- Л. ван Бетховен. «Бабак». Ноти
- Чи загрожує щось (хтось) бабаку?. Форум CORSAC (КОРСАК). Архів оригіналу за 9 липня 2015. Процитовано 30 квітня 2011.
- На Донеччині оселилися степові бабаки
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
|
Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
