Шнітке Альфред Гаррійович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Шнітке Альфред Гаррійович | |
|---|---|
| нім. Alfred Schnittke | |
 | |
| Основна інформація | |
| Повне ім'я | Шнітке Альфред Гаррійович |
| Дата народження | 24 листопада 1934 |
| Місце народження | Енгельс, СРСР |
| Дата смерті | 3 серпня 1998 (63 роки) |
| Місце смерті | Гамбург, Німеччина |
| Причина смерті | інсульт |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Громадянство | СРСР і Росія[1] |
| Професія | композитор |
| Освіта | Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського |
| Інструменти | фортепіано |
| Жанри | класична музика XX століття, опера, симфонія і академічна музика |
| Членство | Академія мистецтва НДРd, Берлінська академія мистецтв і Баварська академія витончених мистецтв |
| Заклад | Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського |
| Лейбли | ECM Recordsd |
| Нагороди | |
| Батько | Harry Schnittked |
| Діти | Andrej Schnittked |
| Брати, сестри | Viktor Schnittked |
| shnitke.ru | |
 Файли у Вікісховищі | |
Альфред Гаррійович Шнітке (рос. Альфре́д Га́рриевич Шни́тке, нім. Alfred Schnittke, 24 листопада 1934, Енгельс, СРСР — 3 серпня 1998, Гамбург, Німеччина) — радянський композитор, піаніст, теоретик музики і педагог німецького походження, один із найзначніших музичних діячів кінця XX століття.
Альфред Шнітке народився 24 листопада 1934 року в місті Енгельс у Республіці німців Поволжя (пізніше Саратовська область СРСР). Музична освіта для нього почалася в 1946 році у Відні, куди його батько, перекладач і журналіст, був відряджений після Німецько-радянської війни.
У 1958 році Шнітке закінчив Московську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського по класу композиції Є. К. Голубєва, в 1960 році був прийнятий в Союз композиторів, в 1961 році закінчив аспірантуру при консерваторії по класу композиції і зайнявся викладацькою діяльністю (інструментування, читання партитур, поліфонія, композиція).
З 1961 по 1972 роки Шнітке викладав у Московській консерваторії. У подальші декілька років заробляв собі на життя в основному написанням музики до фільмів.
У 1990 році композитор разом із сім'єю переїхав до Німеччини. Почав викладати в Гамбурзькій консерваторії.
Останні роки життя Шнітке були ознаменовані різким погіршенням здоров'я. Композитор переніс три інсульти, проте до кінця зберігав творчу активність. Шнітке помер у Гамбурзі 3 серпня 1998 року. Похований на Новодівочому цвинтарі.
Шнітке — головна фігура «радянського музичного авангарду», разом з Е. В. Денисовим і С. А. Губайдуліною. Для його стилю, починаючи з другої половини 1970-х років, характерне поєднання різноманітної сучасної композиторської техніки на основі висунутої ним самим концепції «полістилістики» (видатний музичний аналітик Шнітке неодноразово публікував свої теоретичні нариси, зокрема присвячені Шостаковичу і Стравінському). Відповідно до цієї концепції йдеться про вираження «нової плюралістичної музичної свідомості», яка «у своїй боротьбі з умовностями консервативного і авангардного академізму переступає через найстійкішу умовність, — поняття стилю як стерильно чистого явища». Як основні форми прояву цієї тенденції виділяються принцип цитування і принцип алюзії (стилістичного натяку, гри в стиль).
Полістилістика дозволяє інтеграцію «низького» і «високого», «банального» і «вишуканого». «Суб'єктивна пристрасність авторського висловлення підкріплюється документальною об'єктивністю музичної реальності, представленої не тільки індивідуально-відображено, але і цитатно».
Це висловлювання композитора (що відноситься до початку 1970-х років) найкращим чином описує той стиль, в якому він працював до кінця своїх днів. Воно пояснює і причину, за якою серед усіх радянських авангардистів Шнітке користувався найбільшою популярністю як в Росії, так і на Заході: включення «чужого слова» робило музику доступнішою слухачеві, а публіцистичний пафос багатьох творів композитора додатково підсилював цю якість. Крім того, у творах композитора часто відчутне «театральне» начало, що, можливо, йде від його роботи в прикладних жанрах і повідомляє музиці характер «звукового дизайну» — ніби коментаря до якоїсь події.
- Життя з ідіотом (1991)
- Історія доктора Фаустуса (1991—1994)
- Лабіринти (1971)
- Пер Ґюнт (1986)
- Кантата «Пісні про війну і мир» (1960)
- Реквієм (1974—1975)
- 12 Покаянних псалмів
- Концерт для хору
9 симфоній:
- 1-ша Симфонія (1972—1974, чотири частини)
- 2-га Симфонія (1979—1980, шість частин), «St. Florian»
- 3-тя Симфонія (1981, чотири частини)
- 4-та Симфонія (1984), для Солістів, камерного хору та камерного оркестру (Text: Ave Maria),
- 5-та Симфонія (1988) = Concerto Grosso № 4
- 6-та Симфонія (1992, чотири частини)
- 7-ма Симфонія (1993, три частини)
- 8-ма Симфонія (1994)
- 9-та Симфонія (1996—1998) (незакінчена)
Шість кончерто гроссо:
- Concerto grosso № 1 для двох скрипок, клавесину, підготовленого фортепіано та струнного оркестру (1977)
- Concerto grosso № 2 для скрипки, віолончелі та симфонічного оркестру (1981—1982)
- Concerto grosso № 3 для двох скрипок, клавесину та 14 струнних (1985)
- Concerto grosso № 4 (Симфонія № 5) (1988)
- Concerto grosso № 5 для скрипки, симфонічного оркестру та фортепіано (за сценою) (1991)
- Concerto grosso № 6 для скрипки, фортепіано та струнного оркестру (1993)
- Чотири афоризми для оркестру
- Камерна музика
- Pianissimo для оркестру (1968)
- Passacaglia для оркестру (1979—1980)
- Чотири афоризми для оркестру (1988)
- Монолог для альта і смичкового оркестру (1989)
- I Концерт для скрипки з оркестром (1957)
- II Концерт для скрипки з камерним оркестром (1966)
- III Концерт для скрипки з камерним оркестром (1978)
- IV Концерт для скрипки з оркестром (1984)
- I Концерт для віолончелі з оркестром (1985—1986)
- II Концерт для віолончелі з оркестром (1990)
- I Концерт для фортепіано з оркестром (1960)
- Концерт для фортепіано зі струнним оркестром (1979)
- Концерт для альта з оркестром (1985)
- Потрійний концерт скрипки, альта, віолончелі та струнного оркестру
- Варіації на один акорд
- Drei Gedichte von Marina Zwetajewa (1965)
- Реквієм (1975)
- Der Sonnengesang des Franz von Assisi na dwa chóry mieszane i sześć instrumentów (1976)
- Seid Nüchtern und Wachet…, кантата (1983)
- Lux aeterna для мішаного хору та оркестру (1994)
- I Струнний квартет (1966)
- II Струнний квартет (1980)
- III Струнний квартет (1983)
- IV Струнний квартет (1989)
- Гімни I—IV для віолончелі з камерним ансамблем (1974—1979)
- Соната для скрипки і ф-но (1963)
- 3 сонати для ф-но (1985—1992)
- Фуга для скрипки соло(1953)
- Струнне тріо (1985)
- Фортепіанний квартет (1988)
- Імпровізація для віолончеолі (1993)
|
|
- 30836 Шніттке — астероїд, названий на честь композитора[2].
- ↑ LIBRIS — 2012.
- ↑ База даних малих космічних тіл JPL: Шнітке Альфред Гаррійович (англ.) .
- http://www.krugosvet.ru/articles/73/1007395/1007395a1.htm [Архівовано 13 грудня 2006 у Wayback Machine.]
- Беседы с Альфредом Шнитке. М., 1994
- Дмитрий Шульгин, 1993, Годы неизвестности Альфреда Шнитке (Беседы с композитором), Москва, Деловая Лига, ISBN 5-86183-004-5.
- Jürgen Köchel (Hrsg.), 1994, Alfred Schnittke zum 60. Geburtstag. Eine Festschrift, Hamburg, Sikorski, ISBN 3-920880-53-6.
- Alexander Ivashkin, 1996, Alfred Schnittke, London, Phaidon Press, ISBN 0-71483-169-7.
- Alfred Schnittke, 1998, Über das Leben und die Musik. Gespräche mit Alexander Iwaschkin, München, Econ, ISBN 3-430-18033-3.
- Alfred Schnittke, Alexander Ivashkin, 2002, A Schnittke Reader, Bloomington, Indiana University Press, ISBN 0-25333-818-2.
- Александр Ивашкин, Альфред Шнитке, 2003, Беседы с Альфредом Шнитке, Москва, Классика-XXI, ISBN 5-89817-051-0.
- Maria Kostakeva, 2005, Im Strom der Zeiten und der Welten. Das Spätwerk von Alfred Schnittke, Saarbrücken, Pfau, ISBN 3-89727-279-2.
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
