Атеїзм в Албанії
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Атеїзм в Албанії | |
| Країна |
 Албанія |
|---|---|
| Місце розташування | Албанія |
Нерелігійність, атеїзм і агностицизм — світогляд частини албанців (див. релігія в Албанії), поряд з переважаючими віросповіданнями ісламом і християнством.[1] Більшість албанців ведуть світський спосіб життя і відкидають релігійні міркування, які формують або обумовлюють їхній спосіб життя.[2]
Атеїзм в Албанії виник після періоду зростання антиклерикалізму та секуляризації в контексті зростання албанського націоналізму в пізній Османській імперії. У той час як автори цього періоду іноді використовували інвективи проти релігії, першим публічним захисником відмови від самої релігії був Ісмет Тото в 1934 році,[3] а потім роботи Анастаса Пласарі в 1935 році.[4] Починаючи з 1946 року під комуністичним правлінням в Албанії, релігія була спочатку обмежена[5], а 1967 року потім була заборонена публічна релігійна практика з прийняттям державного атеїзму Енвером Ходжою[6], хоча деякі приватні практики вижили, і залишалися такими до тих пір, поки обмеження не були спочатку послаблені в 1985 році, а потім зняті в 1990 році[7] за його наступника Раміза Алії.[8] Опитування, проведене ПРООН, показало, що значна більшість албанців погоджуються з тим, що націоналізм, відсутність релігії та заборона релігії під час комуністичного правління допомогли створити основи релігійної толерантності.[9]
Нині оцінки чисельності нерелігійного населення дуже різняться. Серед населення, яке самооголосило себе атеїстами, наведено цифри від 2,5 %[10] до 8 %[11] чи 9 % тоді як інші оцінки нерелігійності повідомляють про цифри 39 % тих, хто заявляє, що є «атеїстами» (9 %) або «нерелігійними» (30 %), 61 % не сказали, що релігія є «важливою» для їхнього життя, і 72 % релігію «не практикують».[12] Було виявлено, що багато албанців, які називаються мусульманами чи християнами, сповідують лише деякі обряди своєї віри або взагалі їх не сповідують. За дослідженнями, проведеними в 2008, 2009 і 2015 роках, Албанія виявилася 20-ю найменш релігійною країною в світі, де 39 % населення є релігійними.[13]
Релігійна ідентичність в Албанії зазвичай визначається атрибуцією, як правило, сімейною історією, а не фактичною практикою.[14][15] Незважаючи на повсюдну відсутність релігійної практики, певна антипатія до зовнішніх атеїстів була виявлена в опитуваннях,[16] і хоча є багато громадських діячів, які відкрито заявляють про себе як атеїстів, також були скарги на негативний публічний дискурс щодо атеїстів.[17]
У пізню османську еру, щоб подолати релігійні розбіжності серед албанців між членами місцевих мусульман-сунітів, православних християн, мусульман-бекташі та християн-римсько-католиків. Албанський націоналізм, як виявилося, мав тенденцію спонукати албанців нехтувати релігійними відмінностями, стверджуючи, що сектантський релігійний фанатизм, який викликає розкол, був чужим албанській культурі, і пропагував те, що деякі історики називають «громадянською релігією» албанізму.[18] Відомий вірш Васо-паші «O moj Shqypni» сказав албанцям «присягнути не зважати [дослівно „не дивитися“] на церкву чи мечеть», бо «віра албанця — це албанство» (алб. feja e shqiptarit është shqiptaria).[18]
Албанські діячі національного відродження в ХІХ столітті, такі як Фаїк Коніца, Джані Врето та Зеф Джубані, часто у риториці були антиклерикальними (у 1897 році Коніца сказав: «Кожна релігія змушує мене блювати», або алб. Më vjen për të vjellur nga çdo fe),[19] але вважається, що першим прихильником атеїзму в сучасній Албанії був Ісмет Тото, публіцист і революціонер[3], чия антирелігійна полеміка 1934 року Grindje me Klerin («Сварка з духовенством») була однією з перші відомі праці, які виступають проти сповідування самої релігії албанською мовою. За цим послідувала Sëmundja Fetare («Хвороба релігії»), ще одна важлива антирелігійна полеміка Анастаса Пласарі 1935 року.[4] Вірш Blasfemi Міджені, якого багато хто вважав атеїстом, також відзначається як антирелігійний.[20][21] Іншою важливою фігурою до того часу був політик і мер Ґірокастри Гісен Ходжа, дядько Енвера Ходжі, якого вважали «радикальним атеїстом і антиколонізатором». Його атеїстичні погляди вплинули на погляди Енвера Ходжі.[22]
Під час свого правління Ахмет Зогу сприйняв ренесансні ідеали єдності, релігійності та європейської модерності та перетворив їх на саму ідеологію держави.[23]
Під час комуністичної ери Албанія перейшла від простої світської держави до, у 1967 році, суб'єкта, який підтримує державний атеїзм, за яким будь-яке публічне сповідування релігії було заборонено, хоча деякі приватні практики збереглися.[8] Початок антирелігійної політики Комуністичної партії Албанії був покладений у серпні 1946 року Законом про аграрну реформу, який націоналізував більшу частину майна релігійних інституцій, обмежив діяльність релігійних інституцій і передував переслідуванню багатьох священнослужителів і віруючих та вигнанню всіх іноземних католицьких священиків.[5]
У 1967 році Енвер Ходжа сприйняв вірш Пашка Васи буквально, перетворивши боротьбу проти розколу релігійних приналежностей на боротьбу проти самої релігії, щоб замінити розкольницьку прихильність різних релігійних громад об'єднавчою лояльністю до комуністичної держави,[26] і він оголосив Албанію атеїстичною державою, в якій публічна релігійна практика була заборонена.[27][6][28][29] До травня 1967 року всі 2169 релігійних споруд в Албанії були націоналізовані, багато з них перетворено на культурні центри.[5] Великим центром антирелігійної пропаганди був Національний музей атеїзму (алб. Muzeu Ateist) у Шкодері, місті, яке уряд вважає найбільш консервативним у релігійному вимірі.[8][30] Після смерті Енвера Ходжі в 1985 році його наступник Раміз Алія зайняв більш толерантну позицію щодо релігійної практики, назвавши її «особистою та сімейною справою». Священнослужителям-емігрантам було дозволено знову в'їхати в країну в 1988 році і відправляти богослужіння. Мати Тереза, етнічна албанка, відвідала Тірану в 1989 році, де її прийняли міністр закордонних справ і вдова Ходжі. У грудні 1990 року заборону на релігійні обряди було офіційно знято, що дозволило тисячам християн відвідувати різдвяні служби[7], хоча інші джерела повідомляють, що офіційне припинення заборони відбулося в 1991 році.[31][32]
2014 року, після візиту до Албанії Папи Франциска, деякі інтелектуали критикували те, що вони сприймали як негативну риторику, спрямовану на атеїстів, яка все частіше пов'язувала атеїзм з «комуністичними злочинами» і говорила про атеїзм як про «неповноцінний», що призвело до скарг на відродження антиатеїстичного «табу»,[17] серед інших питань.[33]
Релігійність в Албанії (2016 Barem-WIN/ Gallup International)[34]
Різні опитування показали значну різницю в цифрах чисельності нерелігійного населення Албанії. У 1993 році проста більшість населення стверджувала, що «не має релігійної залежності»[36][37] тоді як у 1994 році було зафіксовано 74 % нерелігійного населення[38], а у 2005 році — понад 72 % відповідно до релігійної практики (решта була 21 % форм ісламу, 6 % православ'я і 3 % католицизму).[12] У серпні 2012 року дослідження Pew Research виявило, що, наприклад, лише 15 % мусульманського населення вважають релігію дуже важливим фактором у своєму житті, що є найнижчим відсотком у світі серед країн зі значною чисельністю мусульманського населення.[39] Інше дослідження, проведене Gallup Global Reports 2010, показує, що релігія відіграє важливу роль у житті 39 % албанців, і вказує Албанію як тринадцяту найменш релігійну країну зі 114 опитаних.[40] На запитання Badem-WIN та Gallup-International у 2016 році про те, чи були вони «релігійними», 56 % албанців відповіли, що вони «релігійні», 30 % сказали, що вони «нерелігійні», 9 % сказали, що «атеїсти», а 5 % не відповіли, з тим самим дослідженням, яке виявило, що 80 % албанців вірять у концепцію «Бога», 40 % вірять у життя після смерті, 57 % вірять в існування душ, 40 % вірять у пекло, і 42 % вірять у рай.[41] Крім того, в Албанії лише 36,8 % чоловіків обрізані, при цьому показник становить 46,5 % для мусульманського походження, хоча для мусульман загалом це майже універсальний ісламський звичай.[42][43][44][45]
Під час перепису 2011 року попередні результати показали, що 70 % албанців відмовляються декларувати свою віру в будь-яку з перерахованих віросповідань[46], хоча остаточні результати могли помітно відрізнятися від цього, показуючи, що більшість албанців асоціюється з ісламом і християнством, тоді як 16,3 % албанців або не відповіли, або були атеїстами, а ще 5,5 % були зазначені як «віруючі без (конкретної) віри».[10] Проте, остаточні результати були розкритиковані численними спільнотами, а також міжнародними організаціями, такими як Рада Європи, а засоби масової інформації висловлювали занепокоєння тим, що були повідомлення, коли працівники заповнювали запитання про релігію, фактично не запитуючи учасників, і що вони використовували олівці, які не були не дозволено, що може призвести до неправильних підрахунків; у релігійному вимірі як православні, так і бекташі стверджували, що вони були значно недостатньо представлені.[47]
Опитування 2018 року, засноване на трьох опитуваннях WIN/Gallup International і опубліковане в UK Telegraph, показало, що Албанія є найменш релігійною країною на Балканах, маючи «західне» ставлення до релігії, лише 39 % віруючих громадян. На відміну від Македонії (88 %), Косова (83 %) і Румунії (77 %). У Сербії, Хорватії, Греції цей показник становив від 70 % до 72 %. У Боснії цей показник становив 65 % релігійних, а в Болгарії — 52 %.[48]
Релігійна практика серед албанців (UNDP 2018)[49]
Було виявлено, що молоді албанці виявляють більшу нерелігійність, ніж їхні старші родичі[39][16], що робить тенденцію в Албанії протилежною тій, що спостерігається в Боснії[16], а також виявилося, що люди православного походження повідомляють про найменшу важливість «Бога в їхньому житті», з невеликим відривом йдуть особи мусульманського походження, тоді як люди католицького походження показали більшу «важливість Бога в їхньому житті» (наприклад, 54,5 % людей католицького походження сказали, що Бог «дуже важливий у їхньому житті», порівняно з до 26,7 % православних і 35,6 % мусульман).[16]
Медичне дослідження 2008 року в Тирані щодо зв'язку між дотриманням релігійних обрядів і гострим коронарним синдромом показало, що 67 % мусульман і 55 % християн повністю не дотримуються релігійних обрядів. Регулярне відвідування релігійних установ (принаймні раз на 2 тижні) було низьким в обох конфесіях (6 % у мусульман і 9 % у християн), а щотижневе відвідування було дуже низьким (2 % і 1 % відповідно). Часті молитви (принаймні 2-3 рази на тиждень) були вищими у християн (29 %), ніж у мусульман (17 %). Молитва кілька разів на день (як це вимагається від побожних мусульман) була рідкістю (2 % у мусульман і 3 % у християн). Регулярне голодування під час Рамадану чи Великого посту було однаково низьким у мусульман і християн (5 % і 6 % відповідно). Загалом християни в дослідженні були більш спостережливими, ніж мусульмани (26 % проти 17 %).[50]
Дослідження 2015 року серед албанської молоді віком 16–27 років показало, що загалом 80 % молоді Албанії не є релігіними та сповідують свою релігію лише під час основних релігійних свят і урочистостей. Зокрема, 23 % респондентів ніколи не сповідували свою релігію, а 61 % сповідували її лише у релігійні свята. З решти 11 % практикували це 1-2 рази на тиждень, а 5 % щодня.[51]
Дослідження гомофобії серед албанських студентів у 2016 році показало, що зниження рівня релігійних переконань корелювало зі зниженням виявлення гомофобії, тоді як між тими, хто ідентифікував себе з католицизмом чи ісламом, не спостерігалося різниці.[52]
Дослідження Програми розвитку ООН у 2018 році показало, що 62,7 % албанців не сповідують релігію, тоді як 37,3 % сповідують її.[49]
Опитування Інституту демократії та посередництва 2024 року поставило запитання про ритуальну практику в Албанії та дало такі результати:
| Практика релігійних обрядів в Албанії (опитування IDM, 2024)[53] | % | |
|---|---|---|
| «ТАК, я регулярно практикую всі обряди своєї релігії» | 10.5 | |
| «Переважно ТАК, я практикую основні релігійні обряди» | 30.3 | |
| «НІ, я віруючий, але взагалі не практикую релігійні обряди» | 44.2 | |
| «НІ, я атеїст» | 5.6 | |
| «Відмовилися відповідати» | 8.9 | |
| «Інше» | 0.5 | |
Згідно з дослідженням європейських цінностей 2008 року, Албанія мала найвищий рівень невіри в життя після смерті серед усіх інших країн: 74,3 % не вірили в це.[54]
За дослідженням WIN/Gallup International у 2016 році про вірування албанців:
- 80 % вірили в бога
- 40 % вірили в життя після смерті
- 57 % вірили, що у людей є душа
- 40 % вірили в пекло
- 42 % вірили в небеса[41]
У хвилі 6 дослідження світових цінностей (2017—2022) Албанія мала найнижчу віру в життя після смерті в Європі — 22,7 %.
| Віра в життя після смерті (World Values Survey, 2017)[55] | % | |
|---|---|---|
| Так | 22.7 | |
| Ні | 57.9 | |
| Не знаю | 19.0 | |
| Без відповіді | 0.4 | |
В Албанії релігійна ідентичність зазвичай визначається атрибуцією, зазвичай через сімейне релігійне походження, а не фактичну прихильність[14][15], і незалежно від релігійності особи чи її відсутності, вона все ще може бути соціально значущою, оскільки час від часу пов'язані з історичними соціально-економічними та культурними факторами в деяких контекстах.[56]
Деякі відомі сучасні албанські атеїсти включають Ісмаїла Кадаре, Енеду Таріфу,[59] Дрітеро Аголлі,[60] Бен Блуші,[61] Енді Бушаті,[62] Фатос Лубонья,[63] Мустафа Нано,[64] Саймір Піргу,[65] Діана Чулі,[66] Елтон Деда,[67] Фатос Таріфа,[68] Едмонд Туп'я,[69] Іллі Рівал,[70] Гільман Бакаллі,[71] Їлл Ругова, Бленді Февзіу,[72] Мойком Зеко[73] і Ррахман Парллаку.[74]
Опитування виявили деяку антипатію до явних атеїстів — в одному з випусків Огляд цінностей світу 19,7 % католиків, 17 % мусульман і 9,4 % православних «повністю погодилися» з тим, що «ті, хто не вірить в Бога», непридатні для роботи (загальна кількість приголосних: 47,3 % опитаних). Католиків, 46,9 % мусульман і 37 % православних).[16] за дослідженням Ipsos 2011 року, 53,5 % албанців вважали атеїстів «схожими» на себе, а 34,1 % — «відмінними»[75].
Деякі албанські інтелектуали скаржилися на відродження «табу» на атеїзм, як це видно з риторики навколо візиту Папи до країни в 2014 році, де атеїзм пов'язували з «комуністичними злочинами» і вважали «дефіцитним», і що новий Конституція Албанії стверджує довіру до Бога як «універсальну» цінність, незважаючи на значну кількість людей, які в країні не вірять у Бога.[17] Були також скарги на дискурс як в Албанії, так і з боку іноземців, які посилаються на статистичні дані традиційної частки населення різних присутніх мусульманських і християнських сект, які б показали, що країна є 100 % релігійною країною, таким чином стираючи присутність нерелігійних.[33]
Прем'єр-міністр Еді Рама (сам католицького та православного походження з дружиною-мусульманкою[76] і висловивши сумнів щодо існування Бога[77]) заявив, що традиційна релігійна гармонія Албанії, яка традиційно визначається як між чотирма основними конфесіями сунітський іслам, православне християнство, іслам Бекташі та римо-католицьке християнство також повинні включати нерелігійних осіб. Однак у публічній промові 2018 року він використав слово pafe (невірний) як образливу адресу своїх політичних опонентів.[78]
- Релігія в Албанії
- Секуляризм в Албанії
- Християнство в Албанії
- Католицька церква в Албанії
- Православ'я в Албанії
- Іслам в Албанії
- Протестантизм в Албанії
- Юдаїзм в Албанії
- ↑ Bogdani, Mirela; Loughlin, John (2007). Albania and the European Union: The Tumultuous Journey Towards Integration and Accession. I.B.Tauris. с. 34. ISBN 978-1-84511-308-7.
- ↑ Religious Tolerance in Albania (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 жовтня 2018. Процитовано 30 травня 2018.
- ↑ а б Jorgaqi, Nasho (22 грудня 2013). Ismet Toto, intelektuali kryengritës. Shqiptarja.com. Архів оригіналу за 9 листопада 2017. Процитовано 29 липня 2017.
- ↑ а б Diktatura dhe besimet fetare | Drita Islame. Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 27 липня 2017.
- ↑ а б в Albania – Hoxha's Antireligious Campaign. Процитовано 14 травня 2015.
- ↑ а б Tarifa, Fatos (2007). To Albania, with Love. University Press of America. с. 68. ISBN 978-0-7618-3590-5.
- ↑ а б Albania – The Revival of Religion. Country Data. Процитовано 14 травня 2015.
- ↑ а б в Vickers, Miranda; Pettifer, James (2000), Albania: From Anarchy to a Balkan Identity, NYU Press, с. 99, 109, ISBN 081478805X
- ↑ Religious Tolerance in Albania (PDF). с. 45—46. Архів оригіналу (PDF) за 27 жовтня 2018. Процитовано 30 травня 2018.
- ↑ а б 2011 Census-AL [2011 Census-AL] (PDF) (алб.). INSTAT. 2011. Архів оригіналу (PDF) за 26 березня 2017. Процитовано 16 квітня 2017.
- ↑ Zuckerman, Phil (2006). Atheism: Contemporary Numbers and Patterns. У Martin, Michael (ред.). The Cambridge Companion to Atheism. Cambridge University Press. с. 47—66. ISBN 9780521842709.
- ↑ а б Instantanés d'Albaníe, un autre regard sur les Balkans (PDF). 2005. Архів оригіналу (PDF) за 14 червня 2007. Процитовано 20 липня 2017.
- ↑ Mapped: The world's most (and least) religious countries. The Telegraph (брит.). Процитовано 23 березня 2018.
- ↑ а б Hayden, Robert M (2002). Antagonistic Tolerance. Competitive Sharing of Religious Sites in South Asia and the Balkans. Current Anthropology. 43 (2): 205–219 [208]. doi:10.1086/338303.
- ↑ а б De Rapper, Gilles. «Religion in Post-Communist Albania: Muslims, Christians, and the idea of 'culture' in Devoll, Southern Albania». Anthropological Notebooks 14, 2(2008): Pages 31-45. Page 33: «Незважаючи на рівень релігійної практики і почуттів (який, звичайно, варіюється від людини до людини), кожен усвідомлює свою приналежність — принаймні за родинним походженням — до певної „релігії“ (fe), мусульманської чи християнської. Таким чином, можна сказати, що в Деволлі, як і скрізь в Албанії та на Балканах, людина належить до релігійної спільноти через атрибуцію, а не через прихильність. Належність до релігійної спільноти або „релігії“ — це не лише питання віри. Соціальні наслідки релігійної атрибуції помітні на різних рівнях суспільного життя».
- ↑ а б в г д How religious are Albanian and Bosnian Muslims?. Discover. Архів оригіналу за 9 січня 2012. Процитовано 5 липня 2013.
- ↑ а б в Yll Rugova (23 вересня 2014). Ateizmi po behet tabu. Gazeta Express. Питання: У домінуючому дискурсі в Албанії стало цілком природним для атеїзму виглядати як щось дефіцитне порівняно з релігією. З іншого боку Тоталіталіст. Цитата: «Друге — це речення» вірно в Бога та/або інших універсальних цінностях ", як віра в Бога в категорії універсальних цінностей. Що не є*. Якщо віра в Бога була універсальною, то як би ті, хто би там Не вірите в Бога без універсальних цінностей?
- ↑ а б Duijzings, Ger. «Religion and the Politics of 'Albanianism'». In Schwandler-Stevens and Jurgen, Albanian Identities: Myth and History. Pages 61-62. Page 62: «націоналістична риторика оголосила її [релігію/міліта] неважливою (а релігійний фанатизм — чужим албанській душі)», стор. 61: "Від самого початку національні ідеологи пропагували своєрідну «громадянську релігію» албанства, яка знайшла своє втілення у відомій і впливовій націоналістичній поемі Васо Паші «О, бідна Албанія» («O moj Shqypni»): «Прокиньтесь, албанці, прокиньтесь від сну. Будемо всі братами, дамо клятву не ображати ні церкву, ні мечеть. Віра албанця — це албанство!»
- ↑ Myslimanët shqiptarë, "në anën e gabuar të historisë". Gazeta Shqip. 11 вересня 2014. Процитовано 27 липня 2017.
Він дуже міркував про релігійну ідентичність Коніки. Той факт, що він народився в мусульманській родині, зовсім не породжує дискусії, і тому дивує, що його друг, французький поет Гільм Аполлінер, написав йому, що "[народився] в сім'ї, яка зберегла католицьку віру"; Невідомо, де він приніс цю цінність. Ще один захищав тезу, що він був перетворений у 1895 році на католика, навіть хрещений, на ім'я Доменіка, але після цього моменту він не тільки ніколи не говорив про свою навернення до католицької релігії, але й продовжував писати мовою про атеїста. "Я приходжу блювоту з кожної релігії", - сказав він у написанні 1897 року, тобто. Через два роки після перетворення головоломки до католицької релігії.
- ↑ Pamfleti (13 жовтня 2015). Migjeni pa pasardhës, si i vetmi ekspresionist shqiptar/ -nga Moikom Zeqo- Pamfleti. Pamfleti (амер.). Процитовано 28 липня 2017.
- ↑ T'ja lëmë Zotit plakën | 27.al. 27.al (sq-AL) . 13 квітня 2016. Процитовано 28 липня 2017.
- ↑ GazetaBlic (15 березня 2016). Enver Hoxha dhe një nga misteret më të mëdha në histori - GazetaBlic. GazetaBlic (амер.). Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 3 серпня 2017.
- ↑ Albanian-Style Laïcité: A Model for a Multi-Religious European Home? (PDF). с. 7—8.
- ↑ Eskursioni teologjik i Sokratit. ateistët.com. Архів оригіналу за 16 січня 2020. Процитовано 23 січня 2018.
- ↑ A quote by Lasgush Poradeci. goodreads.com. Процитовано 23 січня 2018.
- ↑ Duijzings, Ger. «Religion and the Politics of 'Albanianism'». In Schwandler-Stevens and Jurgen, Albanian Identities: Myth and History. Page 62-63: «Енвер Ходжа сприйняв гасло Пашка Вази буквально і зробив Албанію першою „атеїстичною“ державою у світі… боротьба з релігійними розбіжностями перетворилася на боротьбу з релігією як такою, яка мала на меті замінити розбіжності у прихильності до релігійних громад на безроздільну відданість Комуністичній партії. Незважаючи на радикальний сталінський світогляд Енвера Ходжі, саме націоналізм був основою його політики: його суворе ставлення до релігійних громад слід розглядати насамперед у цьому світлі».
- ↑ Squires, Nick (21 вересня 2014). Pope visits Albania: 10 things you may not know one of Europe's least understood countries. The Telegraph. Процитовано 16 квітня 2017.
- ↑ Nielsen, Jørgen; Akgönül, Samim; Alibašić, Ahmet; Racius, Egdunas, ред. (2014). Yearbook of Muslims in Europe. BRILL. с. 20. ISBN 978-90-04-28305-3. Процитовано 16 квітня 2017.
- ↑ Nielsen, Jørgen Schøler; Akgönül, Samim; Alibašić, Ahmet; Maréchal, Brigitte; Moe, Christian (1 січня 2009). Yearbook of Muslims in Europe. BRILL. ISBN 978-9004175051. Процитовано 15 грудня 2016.
- ↑ Mustafa, Mentor (10 липня 2015). What Remained of Religion in an "Atheist" State and the Return of Religion in Post-Communist Albania. У Repič, Jaka; Bartulović, Alenka; Sajovec Altshul, Katarina (ред.). MESS and RAMSES II. Vol. 7, Mediterranean Ethnological Summer School. Univerza v Ljubljani, Filozofska fakulteta. с. 67. ISBN 978-961-237-279-8.
- ↑ Clayer, Nathalie (1997). Islam, state and society in post-Communist Albania. У Poulton, Hugh; Taji-Farouki, Suha (ред.). Muslim Identity and the Balkan State. C. Hurst & Co. Publishers. с. 115. ISBN 978-1-85065-276-2.
- ↑ Vickers, Miranda (2007). The Development of Religion in Post-Communist Albania. У Pettifer, James; Nazarko, Mentor (ред.). Strengthening Religious Tolerance for a Secure Civil Society in Albania and the Southern Balkans. IOS Press. с. 27. ISBN 978-1-58603-779-6.
- ↑ а б Feja dhe statistikat fetare në Shqipëri, sipas Ateisteve. 360grade.al. Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 20 липня 2017.
- ↑ Research: 95 percent of Turkey believes in god, 74 percent is 'religious' (In Turkish). Diken.com.tr. 6 травня 2017.
- ↑ INSTAT 2011 Census Micro Data.
- ↑ O'Brien, Joanne; Martin Palmer (1993). The State of Religion Atlas. New York City, New York: Simon and Schuster. Архів оригіналу за 11 жовтня 2003.
Over 50% of Albanians claim 'no religious alliance.'
((cite book)): Обслуговування CS1:Сторінки з посиланнями на джерела, що мають непридатні URL (посилання) - ↑ Zuckerman, Phil (2005). Michael Martin (ред.). Atheism: Contemporary Rates and Patterns ", chapter in The Cambridge Companion to Atheism. Cambridge, England: Cambridge University Press. Архів оригіналу за 11 жовтня 2003.
((cite book)): Обслуговування CS1:Сторінки з посиланнями на джерела, що мають непридатні URL (посилання) - ↑ Goring, Rosemary, ред. (1994). Larousse Dictionary of Beliefs & Religions. Larousse. с. 581—584. Архів оригіналу за 11 жовтня 2003.
Table: "Population Distribution of Major Beliefs" (Nonreligious 74.00%)
((cite book)): Обслуговування CS1:Сторінки з посиланнями на джерела, що мають непридатні URL (посилання) - ↑ а б The World's Muslims: Unity and Diversity. Pew. 9 серпня 2012. Процитовано 6 вересня 2013.
- ↑ Gallup Global Reports based on surveys conducted in 2010 and 2009: Religion. Gallup.com. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 7 вересня 2013.
- ↑ а б Religion prevails in the world (PDF). Gallup. Архів оригіналу (PDF) за 14 листопада 2017. Процитовано 30 липня 2017.
- ↑ [1] WHO page 236
- ↑ Morris, BJ; Wamai, RG; Henebeng, EB; Tobian, AA; Klausner, JD; Banerjee, J; Hankins, CA (2016). Estimation of country-specific and global prevalence of male circumcision. Popul Health Metr. 14: 4. doi:10.1186/s12963-016-0073-5. PMC 4772313. PMID 26933388.
- ↑ https://dhsprogram.com/pubs/pdf/FR230/FR230.pdf WHO page 236
- ↑ Albania Demographic and Health Survey (2017-18 ADHS) (PDF). instat.gov.al. с. 279. Архів оригіналу (PDF) за 10 січня 2019. Процитовано 9 січня 2019.
- ↑ Censusi permbys fete, 70 per qind refuzojne ose nuk e deklarojne besimin. Shqiperia.com. Процитовано 30 березня 2016.
- ↑ Censusi, shumë prej pyetjeve plotësoheshin nga vetë anketuesit. Gazeta Tema. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 14 травня 2015.
- ↑ Religion Remains Powerful in Balkans, Survey Shows. Процитовано 15 січня 2018.
- ↑ а б Religious Tolerance in Albania (PDF). UNDP. 25 квітня 2018. Архів оригіналу (PDF) за 5 травня 2018. Процитовано 4 травня 2018.
- ↑ Burazeri, Genc; Goda, Artan; Kark, Jeremy D. (December 2008). Religious observance and acute coronary syndrome in predominantly Muslim Albania: a population-based case-control study in Tirana. Annals of Epidemiology. 18 (12): 937—945. doi:10.1016/j.annepidem.2008.09.001. ISSN 1873-2585. PMID 19041593.
- ↑ Albanian Youth 2015 (PDF). "Friedrich Ebert" Foundation: 35.
- ↑ Ciocca, G.; Niolu, C.; Déttore, D.; Antonelli, P.; Conte, S.; Tuziak, B.; Limoncin, E.; Mollaioli, D.; Carosa, E. (2016). Cross-cultural and socio-demographic correlates of homophobic attitude among university students in three European countries. Journal of Endocrinological Investigation. 40 (2): 227—233. doi:10.1007/s40618-016-0554-1. PMID 27667822.
- ↑ IDM (2 квітня 2024). The 2024 Assessment of Violent Extremism in Albania. Welcome to IDM (амер.). Процитовано 6 липня 2024.
- ↑ Dimitris, Ballas (2014), The social atlas of Europe, Dorling, Daniel,, Hennig, Benjamin, Policy Press, ISBN 978-1447313533, OCLC 859446932
- ↑ WVS Database. www.worldvaluessurvey.org. Процитовано 6 липня 2024.
- ↑ De Rapper, Gilles (2008). Religion in Post-Communist Albania: Muslims, Christians, and the idea of 'culture' in Devoll, Southern Albania. Anthropological Notebooks. 14 (2): 31–45 [37–39].
- ↑ «Кадаре народився біля грецького кордону в Гірокастері в 1936 році від двох батьків-мусульман, він стверджує, що є атеїстом. Однак значна частина його мови, особливо коли він говорить про прощення старого сталінського ладу, а не про прагнення помсти, є християнською. Парадокс полягає в тому, що Кадаре — гуманіст, який стверджує, що найбільше багатство албанської культури походить з її християнської традиції». John Murray, 'The Orphan's Voice', The Independent (London), 25 January 1998, Page 25.
- ↑ Muslim Identity and the Balkan State, Hugh Poulton, Suha Taji-Farouki, 1997, ISBN 1-85065-276-7, google print, p. 133.
- ↑ Eneda Tarifa e pranon hapur se nuk beson në Zot. Syri Kosova | Lajmi i fundit (sq-AL) . 20 грудня 2019. Процитовано 28 січня 2024.
- ↑ Sadije Agolli: Dritëroi e kishte parashikuar vdekjen, pse vendosi të ikë (алб.). Процитовано 16 жовтня 2018.
- ↑ OPINION – A NA KERCENON TERRORIZMI ISLAMIK ? – TV KLAN. 8 січня 2015. Процитовано 30 липня 2017.
- ↑ Shock | Emisioni i plotë 22.02.2021. YouTube. Процитовано 18 березня 2021.
- ↑ Opinion.al. TOLERANCA FETARE, REALITET APO MIT?. Opinion.al (sq-AL) . Процитовано 30 липня 2017.
- ↑ Myslimanët nuk janë shumicë; por edhe sikur të ishin.... | Gazeta Mapo. mapo.al (амер.). Архів оригіналу за 8 вересня 2017. Процитовано 8 вересня 2017.
- ↑ Mediat italiane: Saimir Pirgu si në përrallë, nga Shqipëria në operat e mëdha - Shqiptarja.com. shqiptarja.com (алб.). Процитовано 15 лютого 2019.
- ↑ Debati për veshjen islame, Diana Çuli: Fetë monoteiste diskriminojnë gratë - Tirana Post. Tirana Post (sq-AL) . 11 липня 2017. Процитовано 30 липня 2017.
- ↑ Elton Deda: Nuk besoj në zot, pasi nuk ka zot (амер.). Архів оригіналу за 30 липня 2017. Процитовано 30 липня 2017.
- ↑ Replikë absurdit të Fatos Tarifës: "A na duhet më Feja"?!. Agjencia e Lajmeve SOT NEWS (англ.). 14 квітня 2015. Архів оригіналу за 24 червня 2023. Процитовано 24 червня 2018.
- ↑ Edmond Tupja: Na duhet një Robin Hood, unë kam marrë damkën e turpit e lirisë. Balkanweb.com (sq-AL) . Процитовано 24 червня 2018.
- ↑ Flet nga qelia imami Bujar Hysa: Lidhjet e mia me ISIS dhe si më dënuan amerikanët (sq-AL) . Процитовано 24 червня 2018.
- ↑ Gilman Bakalli: Kam marrë kërcënime nga myslimanët. Kemi frikë të kritikojmë. Gazeta Dita (амер.). Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 9 листопада 2018.
- ↑ GazetaExpress (27 вересня 2015). Megjithëse ateist Blendi ka shkuar në haxh. Процитовано 25 червня 2018.
- ↑ Frederik Rreshpja: MoikomZeqo midis artit dhe shkencës - Shqiptarja.com. shqiptarja.com (алб.). Процитовано 25 лютого 2019.
- ↑ Flet gjenerali 100 vjeçar: Kush janë 4 kriminelët e Shqipërisë, si e njoh Berishën dhe Ramën. Dosja AL (амер.). 3 травня 2019. Процитовано 3 травня 2019.
- ↑ Nation Building (PDF). Ipos. Процитовано 30 липня 2017.
- ↑ «Edi Rama: Jam katolik, fëmijët e parë i kam ortodoks, gruan e kam myslimane». Telegrafi. 20 February 2015. Цитата: «Я католик, бо моя бабуся хотіла щоб я був католиком, хоча її чоловік, мій дід, був православним, і Церква не схвалювала цей шлюб. Вона написала Святому Престолу, щоб отримати дозвіл одружитися на цій людині, яку вона назвала атеїстом, хоча він був православним і пообіцяв перед церквою, що її діти будуть католиками. Ось так це сталося. Мій батько та інші діти були католиками. А моя дружина мусульманка. Мої перші двоє дітей — православні та маленький католицький хлопчик. Це релігійна гармонія в Албанії, — сказав Рама».
- ↑ Edi Rama: "Unë nuk praktikoj besim tjetër, përveç atij tek vetja dhe tek njerëzit, por nuk besoj se sidoqoftë eksiztenca ose jo e Zotit është një çështje që mund të zgjidhet ndonjëherë nga të vdekshmit (алб.). Facebook. 8 липня 2014.
- ↑ Dy muajt intensivë të komunikimit me publikun. 1 липня 2018.
| Незалежні держави |
Австрія • Азербайджан² • Албанія • Андорра • Бельгія • Білорусь • Болгарія • Боснія і Герцеговина • Ватикан • Велика Британія • Вірменія² • Греція • Грузія² • Данія • Естонія • Ірландія • Ісландія • Іспанія¹ • Італія • Казахстан² • Кіпр² • Латвія • Литва • Ліхтенштейн • Люксембург • Мальта • Молдова • Монако • Нідерланди • Німеччина • Норвегія • Північна Македонія • Польща • Португалія • Росія² • Румунія • Сан-Марино • Сербія • Словаччина • Словенія • Туреччина² • Угорщина • Україна • Фінляндія • Франція • Хорватія • Чехія • Чорногорія • Швейцарія • Швеція |  |
|---|---|---|
| Невизнані і частково визнані держави |
Республіка Абхазія²³ • Республіка Косово³ • Нагірно-Карабаська Республіка² • Республіка Південна Осетія²³ • Турецька Республіка Північного Кіпру²³ • Придністровська Молдавська Республіка • Чеченська Республіка Ічкерія | |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
