Артеменко Геннадій Володимирович (25 листопада 1948(19481125), Кривий Ріг — 15 серпня 2024, Київ) — український науковець, гідрогеолог, професор, доктор геологічних наук, член-кореспондент НАН України^[1].

Народився 25 листопада 1948 року у місіті Кривий Ріг.

1966 – 1970 працював у рудоуправлінні шахти імені Орджонікідзе (1966–1970 роки).

1970 – 1975 навчався на геологічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

1975 – 1985 працював інженером-геологом у Київському відділенні ДПІ «Союзшляхпроект».

З 1980 року почав прцювати в Інституті геохімії, мінералогії та рудоутворення імені М. П. Семененка НАН України, де у 1987 році закінчив аспірантуру та захистив кандидатську дисертацію. У 1999 році захистив докторську дисертацію. Працював в інституту старшим інженером, молодшим науковим співробітником, науковим і старшим науковим співробітником, завідувачем відділу геохімії ізотопів та радіогеохронології. У 2001–2003 роках обіймав посаду заступника директора з наукової роботи.

Найважливішими досягненнями стали результати його досліджень із хроностратиграфії, петрології, геохімії та геодинаміки ранньодокембрійських комплексів східної частини Українського кристалічного щита , Воронезького кристалічного масиву, геології та петрології Антарктичного півострова. Завдяки цим дослідженям було створено геохронологічну шкалу мезоархею південної частини Східноєвропейської платформи, шо було покладено в основу геодинамічних моделей формування ранньодокембрійської кори південно-західної частини Східноєвропейського кратону.

Впровадив у практику геологічних досліджень в Україні методику визначення вмісту рідкісноземельних елементів методом ізотопного розбавлення на мас-спектрометрі та їхньої інтерпретації. Саме цим високоточним методом вперше схарактеризовано основні типи вулканогенних порід архейських зеленокам'яних структур і гранітоїдів Українського шита, що дало змогу зробити обґрунтовані висновки про їхній генезис.

Здійснив успішні дослідження з пошуків найдавнішої кори на Приазовському мегаблоці, що дало змогу у корових гранітоїдах знайти циркон верхеньогадейського (3,97 млрд років) віку, а також зробити висновок, що основні етапи його формування збігаються з часом утворення аналогічних комплексів у Канаді. Одночасно ним зреалізовано роботи з дослідження детритового циркону метаморфізованих осадових порід Приазовського та Середньопридніпровського мегаблоків із метою визначення віку їхніх джерел зносу. Завдяки цьому, було визначеноо, що архейські комплекси Приазовського мегаблоку є одновіковими до подібних утворень кратону Каапвааль у Південній Африці, кратону Бастар в Індії, Північнокитайського кратону, кратону Слейв у Канаді й інших, які формувалися починаючи з еоархею.

За його наукового керівництва захищено 5 кандидатських дисертацій.

Багаторічна наукова діяльність відображена у понад 300-та наукових публікаціях

• Енциклопедія сучасної України
• Сторінка НАН України

• Перелік наукових праць// Google-Академія