Противірусні препарати
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Противірусні препарати, також антивірусні препарати — медикаменти, що впливають на віруси. Єдиного універсального антивірусного препарату не існує, бо віруси суттєво розрізняються між собою, але в практику введено кілька десятків високоспецифічних противірусних препаратів. Серед них практичне значення мають такі групи засобів:
- Протигрипозні засоби;
- протигерпетичні та протицитомегаловірусні засоби;
- засоби, що впливають на вірус імунодефіциту людини;
- засоби, як діють на ретровіруси і пікорнавіруси;
- засоби, що діють на вірус натуральної віспи;
- засоби широкого спектра дії (в тому числі при гепатитах В і С);
Протигрипозні препарати поділяють на:
- Препарати, які блокують вірусний білок M2: римантадин, амантадин;
- Препарати, як блокують вірусний фермент нейрамінідазу: занамівір, осельтамівір;
- Препарати, як блокують вірусну РНК-полімеразу: рибавірин;
Білок М2 є специфічним білком вірусу грипу. Він міститься у мембрані вірусу і функціонує, як протонний канал, що забезпечує надходження іонів водню в середину ендосоми із захопленим віріоном після її злиття з лізосомою. Блокатори цього білка порушують процес «роздягання» вірусу і перешкоджають вивільненню у клітині господаря вірусного геному. Внаслідок цього порушується процес реплікації вірусу.
Протигерпетичні і протицитомегаловірусні препарати поділяють на:
- Препарати резорбтивної дії: ацикловір, валацикловір, ганцикловір, цитарабін;
- препарати для місцевого застосування: ідоксуридин;
ВІЛ є різновидом ретровірусів. Він є збудником ВІЛ-інфекції. Серед препаратів антиретровірусної терапії виділяють такі:
- Інгібітори зворотньої транскриптази:
- Нуклеозиди: азидомідин (зидовудин, ретровір), диданозин, зальцитабін, ставудин;
- Нуклеозидні сполуки: невірапін, делавірдин, ефавіренц;
- Інгібітори ВІЛ-протеази: індинавір, ритонавір, нальфінавір.
Риновіруси і пікорнавіруси спричиняють гострі респіраторні вірусні інфекції, які спостерігаються досить часто. Вакцинація проти цих захворювань неефективна, оскільки одних риновірусів налічується понад 100 серотипів. Наразі ведуться активні пошуки ефективних лікарських засобів проти риновірусних та пікорновірсних інфекціїних захворювань.
До противірусних препаратів широкого спектра дії відносять інтерферони та їх індуктори. Інтерферони — це видоспецифічні низькомолекулярні глікопротеїни. Їх виділяють із культур лейкоцитів (α-інтерферон), фібробластів (β-інтерферон), або лімфоцитів (γ-інтерферон). Шляхом імплантації відповідних генів людини кишковій паличці одержують рекомбінантні інтерферони. Інтерферони опосередковують свою противірусну дію через специфічну відповідь клітини на їх зв'язування з відповідними рецепторами, що супроводжується активацією протеїнкіназ і утворенням низькомолекулярного інгібітора синтезу білків, який стимулює ферменти, що руйнують РНК-віруси і клітини господаря.
| Етап життєвого циклу | Антивірусні препарати |
|---|---|
| Позаклітинний віріон | Ампіразин, госсипол, оксолін, ріодоксол, теброфен, флакозид, флореналь |
| Адсорбція, проникнення, «роздягання» | Адапромін, амантадин, дейтифорин, мідантан, римантадин, анти-gp120, рекомбінантні молекули CD4. |
| Синтез вірусних нуклеїнових кислот | Азидотимін, ацикловір, ганцикловір, відарабін, рибавірин, офтан-IDU, трифлюридин, цитарабін. |
| Синтез вірусних білків | Інтерферони першого типу, інгібітори протеаз |
| Складання вірусу | Метисазон (марборан) |
| Вихід вірусу з клітини | Інтерферони першого типу, антинейрамінідазні (озелтамівір, занамівір) |
- Авторський колектив, за ред. В.П. Широбокова. Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія. — Вінниця : Нова Книга, 2011. — С. 174. — 2000 прим. — ISBN 978-966-382-325-6.
- Авторський колектив, за ред. члена-кореспондента НАН і НАМН України професора І.С.Чекмана. Фармакологія. — Вінниця : Нова Книга, 2011. — С. 629. — 2000 прим. — ISBN 978-966-382-324-9.
- Фармацевтична хімія: Підручник/ Ред. П. О. Безуглий. — Вінниця: Нова Книга, 2008. — 560 с. ISBN 978-966-382-113-9
- Фармакологія: підручник / І. В. Нековаль, Т. В. Казанюк. — 4-е вид., виправл. — К.: ВСВ «Медицина», 2011. — 520 с. ISBN 978-617-505-147-4
| |||||||||||||||||||||||||||
|
|
Це незавершена стаття з медицини. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
