Ансельмо Альєгро-і-Міла
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Ансельмо Альєгро-і-Міла | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1 — 2 січня 1959 | |||
| Попередник: | Фульхенсіо Батиста | ||
| Наступник: | Карлос Мануель П'єдра | ||
| |||
| 16 березня — 10 жовтня 1944 | |||
| Попередник: | Рамон Сайдін | ||
| Наступник: | Фелікс Лансіс Санчес | ||
| Народження: |
16 березня 1899 Yaguajayd, Санкті-Спірітус, Куба | ||
| Смерть: |
22 листопада 1961 (62 роки) Нью-Йорк, Нью-Йорк, США | ||
| Країна: | Куба | ||
| Освіта: | Гаванський університет | ||
| Партія: | Liberal Party of Cubad | ||
Ансельмо Альєгро-і-Міла (ісп. Anselmo Alliegro y Milá; 16 березня 1899 — 22 листопада 1961) — кубинський політик, третій прем'єр-міністр, тимчасовий президент Куби 1959 року.
Походив з родини італійських емігрантів, його мати мала як італійське, так і каталонське коріння.
Належав до масонства, був членом правління Національного університету імені Хосе Марті, а також аристократичного заміського клубу Гавани Білтмор і яхт-клубу Гавани.
1919 року здобув юридичну освіту, закінчивши Гаванський університет, після того працював адвокатом. Ще юнаком долучився до суспільно-політичного життя. Був радником, головою міської ради та мером міста Баракоа, згодом очолив регіональне відділення Ліберальної партії. 1920 року у 20-річному віці вперше виграв вибори до Палати представників Куби, ставши наймолодшим демократично обраним парламентарем в історії країни, підтримував режим Херардо Мачадо, після повалення якого 1933 року, остерігаючись народної помсти, був змушений залишити країну, жив у Нью-Йорку, а після повернення впродовж деякого часу не брав участі в активному політичному житті.
1942 року президент Фульхенсіо Батиста призначив його на посаду міністра торгівлі, також очолював міністерства освіти та житлового будівництва. На посаді міністра освіти ініціював зміни, що призвели до величезних витрат державних коштів.
Від березня до жовтня 1944 року був прем'єр-міністром Куби.
Після завершення президентського терміну Бастити в жовтні 1944 року вийшов у відставку, оселився в Маямі, де заснував бізнес із будівництва житлових будинків. 1946 року його знову обрали депутатом Палати представників Куби.
Після державного перевороту, організованого генералом Фульхенсіо Батистою 10 березня 1952 року, обіймав важливі державні посади:
- від 1952 до 1955 року був членом Консультативної ради;
- у 1954—1958 роках — президент Сенату.
Після втечі Батисти з Куби 1 січня 1959 року впродовж одного дня виконував обов'язки президента, потім відхилив пропозицію генерала Еулогіо Кантільйо сформувати уряд і залишив країну. Помер у Маямі за два роки.
- Jiménez, Guillermo (2016). Los propietarios de Cuba 1958 (ісп.) . La Habana: Editorial de Ciencias Sociales. ISBN 959-06-0830-2.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
| Президенти | Томас Естрада Пальма • Хосе Мігель Гомес • Маріо Гарсія Менокаль • Альфредо Саяс-і-Альфонсо • Херардо Мачадо • Альберто Еррера-і-Франкі • Карлос Мануель де Сеспедес-і-Кесада • Пентархія (Грау, Портела, Іріссарі, Карбо, Франка) • Рамон Грау Сан-Мартін • Карлос Гевіа • Мануель Маркес Стерлінг • Карлос Мендьєта • Хосе Агріпіно Барнет • Мігель Маріано Гомес • Федеріко Ларедо Бру • Фульхенсіо Батиста • Рамон Грау Сан-Мартін • Карлос Пріо Сокаррас • Фульхенсіо Батиста • Ансельмо Альєгро-і-Міла • Карлос Мануель П'єдра • Мануель Уррутіа Льєо • Освальдо Дортікос Торрадо |  |
|---|---|---|
| Голови Державної ради | ||
| Президенти | ||
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
