Абу Бакр ас-Саддик
أبو بكر الصديق
1-й праведний халіф
Початок правління:	632
Кінець правління:	634
Попередник:	Мухаммед
Наступник:	Омар ібн Хаттаб
Дата народження:	27 жовтня 573[1][2][…]
Місце народження:	Мекка[4][5]
Дата смерті:	23 серпня 634(0634-08-23)[1][5] (60 років)
Місце смерті:	Медина[4]
Поховання	Аль-Масджід Аль-Набауї
Діти:	Абд ур-Рахман, Айша
Батько:	Абу Хулафа Осман
Мати:	Умм аль-Хайр Сальма

Частина серії статей на тему:
Іслам
Аллах
Єдинобожність • Історія • Термінологія
П'ять стовпів Благодійність Молитва Паломництво до Мекки Піст Символ віри
Ключові особи Пророки ісламу Магомет Його сподвижники і нащадки Халіфи
Книги і закони Коран Сунна Хадис Мазгаб Шаріат Іджтигад
Течії та школи Алавіти Ашарити Ваххабізм Друзи Зейдити Ібадизм Імаміти Ісмаїлізм Матуридизм Мутазиліти Салафізм Сунізм Суфізм Хариджизм Шиїзм
Культура Архітектура Джихад Жінка Ісламізм / Панісламізм Каліграфія Література Наука Поетика Свята Теологія Умма
Шаблони • Категорія • Портал
п о р

Абу́ Бакр ас-Саддик (араб. أبو بكر الصديق‎, Abū Bakr aṣ-Ṣiddīq) або Абдаллах ібн Абу Осман (араб. عبد الله بن أبي قحافة‎ , 'Abdullāh bin Abī Quhāfah) (572 чи 573 — серпень 634) — перший арабський халіф (632—634). У минулому купець, один з перших та найбільш ревних послідовників Мухаммеда.

Абу Бакр приєднався до Мухаммеда і віддав за нього доньку Айшу. Під час Хіджри разом з Мухаммедом переселився до Медини. Обраний після смерті Мухаммеда халіфом, Абу Бакр придушив повстання лжепророків у Внутрішній Аравії (632), силою поширював іслам. У 633 відправив війська проти сасанідського Ірану, в 634 — проти візантійців у Палестину. За Абу Бакра почато запис Корану.

Абу Бакр одним з перших прийняв іслам. Він був заможною людиною — займався торгівлею одягом і тканиною (його статки сягали 40 000 дирхамів). Абу Бакр був близьким другом Мухаммеда. Під час вирішення багатьох життєво важливих проблем Мухаммед часто радився з Абу Бакром. Араби навіть називали його «візиром пророка». Вони були майже ровесниками. Згідно з мусульманським переданням, Абу Бакр вірив кожному слову Мухаммеда. Коли той оголосив, що за одну ніч здійснив подорож з Мекки до Єрусалима, звідки начебто вознісся (Мірадж), Абу Бакр першим оголосив, що вірить Мухаммеду, за що той назвав його ас-Саддиком (вірним).
Перебуваючи у Мецці, Абу Бакр доклав чималих зусиль задля розвитку мусульманської общини. Він займався благочинністю, викуповував у язичників рабів. Він викупив з рабства чорношкірого Біляла, який пізніше став першим муедзином.
Після початку гонінь на мусульман у Мецці, Мухаммед вирішив відправити Абу Бакра до Ефіопії, куди прямувала значна частина мусульман. Дорогою він зустрів одного з впливових племінних лідерів Ібн Дукунну, який взяв його під свою опіку і вони разом повернулися до Мекки. Абу Бакр у Мецці продовжив активну релігійну діяльність, чим викликав невдоволення свого покровителя. Під час хіджри (переселення) мусульман з Мекки до Медини, Абу Бакр покинув місто одним із останніх разом з Мухаммедом. Вони разом переховувалися від язичників, що переслідували їх у печері Сур.
Після прибуття до Медини Мухаммед одружився з дочкою Абу Бакра Айшею.
Абу Бакр брав участь у битвах при Бадрі, Ухуді, Хандаці, Хунайні, тощо. Під час битви при Бадрі він бився зі своїм рідним сином Абд ар-Рахманом, що залишився язичником.

Наприкінці свого життя Мухаммед, зважаючи на стан свого здоров'я, доручив проводити колективні молитви Абу Бакру. Саме ця обставина й стала вирішальною під час обрання Абу Бакра першим халіфом.
Після смерті Мухаммеда у 632 р., ансари (мединські мусульмани) висунули кандидатом на посаду халіфа свого лідера Саада ібн Убайду. Мухаджири (мекканські мусульмани) вимагали, щоб халіф був обраний з племені Курайш. Після тривалих дебатів халіфом був обраний Абу Бакр.
Наступного дня після свого обрання, халіф Абу Бакр прийняв баят (присягу) від народу в мечеті у Медині. Саад ібн Убайда також дещо пізніше присягнув халіфові. Невдовзі він відбув до Сирії, де загинув у одному з боїв.

Попри те, що Абу Бакр був халіфом лише трохи більше двох років йому вдалося багато зробити для утвердження мусульманської релігії і державності.
Одразу після обрання Абу Бакра халіфом, активізувались сили, які були зацікавлені у розвалі Халіфату. В основному це були лідери різних арабських племен, які прагнули повернути Аравію до стану племінної роздрібненості, що існувала в доісламські часи. Вони не бажали підпорядковуватись вищій державній владі, сплачувати податки, відмовившись від сплати закяту (сплата закяту була одною з основ ісламської релігії, виконання якої було обов'язком усіх мусульман). Тому сепаратистські дії деяких арабських племен було трактовано як віровідступництво.
У різних регіонах Аравії активізували діяльність лжепророки — Мусайліма, Туйлаха, аль-Асвад, Саджах.
Абу Бакр зайняв найжорсткішу позицію щодо сепаратистів і віровідступників. Відмовившись від будь-яких поступок він розпочав з ними війну. У результаті рішучих дій вороги Халіфату були розгромлені.
Успіх у внутрішніх війнах дозволив мусульманам розпочати військові дії в Іраку і Сирії проти перських та візантійських військ. З тих пір розпочалися перші мусульманські завоювання.
Мусульманська армія розгромила персів на території Іраку. Наприкінці правління Абу Бакра війська Халіфату на сирійському напрямку підійшли до ріки Ярмук, де розпочалась грандіозна битва з великими силами Візантійської імперії. У розпал битви при Ярмуці мусульманська армія отримала звістку про смерть Абу Бакра від хвороби, яка перебігала з гарячкою та нагадувала за своїми проявами черевний тиф. Його поховали біля могили Мухаммеда. Перед смертю він заповів посаду халіфа Омару ібн Хаттабу, який і став після нього другим праведним халіфом.

За часів правління Абу Бакра Коран було зібрано в одну книгу. Він доручив цю роботу одному з секретарів Мухаммеда Зейду ібн Сабіту. Зібраний екземпляр Корану був відправлений дружині Мухаммеда Хафсі, де зберігався аж до часів правління третього праведного халіфа Османа ібн Аффана. Осман створив комісію на чолі з тим же Зейдом ібн Сабітом для остаточної редакції Корану і його тиражування^[6].

• Халіф

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Ислам. Словарь атеиста. Москва. Видавництво політичної літератури. 1988. стор. 24.(рос.)

• Абу Бакр ас-Сиддик. Исламский энциклопедический словарь

• Абу Бакр ас-Саддик [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.] // ВУЕ
• Абу Бакр // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

Генеалогія та некрополістика	Geni.com · WikiTree
Наука	zbMATH Open Database
Словники та енциклопедії	Большая российская энциклопедия · Велика данська енциклопедія · Велика каталанська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Універсальна литовська енциклопедія · Шведська національна енциклопедія · Britannica (11-th) · De Agostini · Encyclopedia Treccani · Encyclopædia Britannica · Encyclopædia Universalis · Internetowa encyklopedia PWN · Lur Hiztegi Entziklopedikoan · TDV İslam Ansiklopedisi · Treccanis Dizionario di Storia · World History Encyclopedia
Довідкові видання	Загальний каталог Diamond · Consortium of European Research Libraries · Deutsche Biographie · Evene
Нормативний контроль	BIBSYS: 97013967 · BNF: 15598577g, 16101867w · CiNii: DA15318036 · EGAXA: vtls000062106 · ERRR: a11380378 · FAST: 1803225 · Freebase: /m/0sgg · GND: 118859323 · ISNI: 0000000078617829 · J9U: 987007257303105171 · LCCN: n50036870 · LNL: 59126 · NCF: ncf10695639 · NLA: 1199183 · NLI: 000006409 · NTA: 075113694 · SUDOC: 07814664X · VIAF: 97606468