Іцхак Бен-Цві
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Іцха́к Бен-Цві יצחק בן צבי | |
|---|---|
| івр. יצחק בן-צבי[1] | |
 יצחק בן צבי | |
| 2-й президент Ізраїлю | |
| 16 грудня 1952 — 23 квітня 1963 | |
| Попередник | Хаїм Вейцман |
| Наступник | Залман Шазар |
| Народився | 24 листопада 1884 Полтава, Російська імперія |
| Помер | 23 квітня 1963 (78 років) Єрусалим, Ізраїль |
| Похований | Гар ха-Менухот |
| Відомий як | політик, історик, письменник, Jewish communities scholar |
| Громадянство |  Російська імперія→ Ізраїль |
| Національність | український єврей |
| Alma mater | юридичний факультет Стамбульського університетуd (липень 1914)[2] і Імператорський Київський університет Святого Володимира (червень 1906) |
| Політична партія | Мапай |
| У шлюбі з | Рахель Янаіт Бен-Цві |
| Діти | Ali Ben-Zvid |
| Релігія | юдаїзм |
| Нагороди | |
| Підпис |  |
| ybz.org.il | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Іцха́к Бен-Цві (івр. יצחק בן צבי; ім'я при народженні — Ісаак (Іцхак) Шимшелевич[3] (їд. יצחק שמשלביץ'); 24 листопада 1884, Полтава, Російська імперія — 23 квітня 1963, Єрусалим, Ізраїль) — ізраїльський політичний та державний діяч, другий Президент Ізраїлю (1952—1963). Один з творців держави Ізраїль[4].
Депутат Кнесету (1949—1952).
Народився в родині євреїв в м. Полтава.
Навчався у Київському (на природознавстві, 1901—1905)[5] та Стамбульському (на юриспруденції, 1912—1914, не закінчив) університетах.
Бен-Цві — один із засновників держави Ізраїль. 1904 року він відвідав Палестину та став засновником Поалей-Ціону — робітничого сіоністського руху. 1905 був засланий до Сибіру, звідки втік й 1907 поселився в Палестині, де разом з Давідом Бен-Ґуріоном створив Гашомер — єврейську організацію самооборони. У цьому ж році він від партії Поалей-Ціон був делегований на Восьмий Сіоністський Конгрес, котрий відбувся в Гаазі, став одним із засновників військової організації Бар-Ґіора. 1910 разом з дружиною Рахель Янаїт заснував друкований орган соціалістичного руху Ахдут («Єдність»).
1912 разом з Бен-Гуріоном відбув до Туреччини. З початком І-ї Світової війни обидва були вислані турецькою владою з обвинуваченням у сіоністській діяльності. Депортовані разом з іншими сіоністськими лідерами до США, І. Бен-Цві та Д. Бен-Гуріон організували Єврейський легіон. В Палестину вони повернулися 1918 року й посіли чільні місця у керованій Великою Британією за мандатом Ліги Націй єврейській спільноті. 1944 І. Бен-Цві став президентом Єврейської національної ради.
14 травня 1948 Бен-Цві підписав Декларацію незалежності і був обраний членом тимчасової Державної ради Ізраїлю.
1949 — депутат Кнесету (парламенту).
8 грудня 1952 року Іцхак Бен-Цві обраний президентом Ізраїлю. Переобраний на цей пост в 1957 та 1962 роки.
Бен-Цві заснував Інститут для вивчення історії життя общин східних євреїв на Близькому та Середньому Сході (нині — Інститут Бен-Цві).
Автор книг «Зниклі й відроджені племена Ізраїлю» (1952), «Палестина під 400-літнім пануванням Османів» (1955) та інших.
Помер 23 квітня 1963 року в Єрусалимі. Похований на кладовищі Гар ха-Менухот.
- Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
- Biography (includes reference for World War I service)
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ https://web.archive.org/web/20081204192327/http://www.archives.gov.il/ArchiveGov/pirsumyginzach/memory/benzvi/benzvilist.htm
- ↑ Михаил Ошеров (2022). Израиль: политика, оккупация, конфликт.
Іцхак Шимшелевич став Іцхаком Бен–Цві
- ↑ The Israeli Declaration Of Independence (англ.).
- ↑ Stiver, Dan R. (1994-02). Much Ado about Athens and Jerusalem: The Implications of Postmodernism for Faith. Review & Expositor (англ.). Т. 91, № 1. с. 83—102. ISSN 0034-6373.
Хаїм Вейцман (1949—1952) • Іцхак Бен-Цві (1952—1963) • Залман Шазар (1963—1973) • Ефраїм Кацир (1973—1978) • Іцхак Навон (1978—1983) • Хаїм Герцоґ (1983—1993) • Езер Вейцман (1993—2000) • Моше Кацав (2000—2007) • Шимон Перес (2007—2014) • Реувен Рівлін (2014—2021) • Іцхак Герцоґ (2021-) |  | ||
 | |
|---|---|
| Література та бібліографія | |
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | Большая российская энциклопедия · Велика данська енциклопедія · Велика каталанська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Енциклопедія сучасної України · Універсальна литовська енциклопедія · Хорватська енциклопедія · Шведська національна енциклопедія · Электронная еврейская энциклопедия · Энциклопедия Кругосвет · Brockhaus Enzyklopädie · Encyclopædia Britannica · Internetowa encyklopedia PWN · Prabook · Proleksis Encyclopedia · Treccanis Dizionario di Storia |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | Autoritats UB: a1106230 · BNF: 125195769 · FAST: 145348 · Freebase: /m/02xdrl · GND: 119259591 · GTAA: 81141 · ISNI: 0000000109141377 · J9U: 987007258564105171 · LCCN: n84182037 · LIH: LNB:C79M;=yh · MAK: 9810643940805606 · NCF: ncf11339020 · NLA: 902154 · NLI: 000018133 · NLP: a0000001987145 · NTA: 087276720 · NUKAT: n2005136003 · RERO: 02-A004003660 · SUDOC: 034439889 · VIAF: 71499998 |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
