Імператор Священної Римської імперії Romanorum Imperator
Стиль	Його Імператорська величність
Тип	імператор і emperor of the Occidentd
Призначає	Рейхстаг (Священна Римська імперія)
Створення	800
Перший на посаді	Карл I Великий як Імператор Заходу, Оттон I Великий як Імператор Священної Римської імперії
Останній на посаді	Франц II
Скасовано	1806

Імпера́тор Свяще́нної Ри́мської імпе́рії (лат. Imperator Romanus Sacer) — титул виборного монарха Священної Римської імперії. Для зручності першим імператором вважається Карл I Великий, що був коронований папою Левом III у 800 році, як імператор Заходу. Імператори Священної Римської імперії коронувалися папою Римським до XVI століття, а останній імператор — Франц II відрікся в 1806 році, під час Наполеонівських воєн. Слово «Римський» в титулі імператора є вираженням ідеї translatio imperii, згідно з якою імператори Священної Римської імперії були спадкоємцями імператорів Західної, а то і всієї Римської імперії. З 1772 по 1835 рік до повного титулу Імператора Священної Римської імперії серед переліку королівств було додано титул Король Галичини та Володимирії. Офіційна назва — імпера́тор ри́млян (лат. Romanorum Imperator), римський імператор; в німецькій історіографії — римсько-німецький імператор (нім. Römisch-deutscher Kaiser).

Наслідування престолу Священної Римської імперії супроводжувалось великою кількістю особливостей. Імператорський престол, через вибори, був лише частково спадковим. Але часто імператорське звання залишалося довгий час в одній династії, та виборність вимагала від кандидатів робити поступки виборцям (так звані — Wahlkapitulationen, виборні капітуляції). Згідно із Золотою буллою 1356 року імператора обирала Колегія, що складалася з семи осіб (курфюрстів) і призначалася правлячим імператором. Але в 1623 році, під час Тридцятирічної війни, кількість курфюрстів зросла.

Формально обраним міг бути будь-який католик-чоловік.

З 1483 року королями Німеччини (а отже й імператорами Священної Римської імперії) завжди були представники дому Габсбурґів (з короткою перервою у 1742—1745 роках). Постійно, після 1556 року, король вступав на посаду обраного імператора для того, щоб не робити тривалої подорожі до Риму.

Цей перелік включає як коронованих, так і обраних імператорів. Нумерація подається із врахуванням королів Німеччини.

• Карл I Великий (800—814)
• Людовик I Благочестивий (814—840)
• Лотар I (843—855)
• Людовик II (855—875)
• Карл II Лисий (875—877)
• Карл III Товстий (881—887)

• Гі III Сполетський (891—894)
• Ламберт II Сполетський (894—898)

• Арнульф I Каринтійський (896—899)
• Людовик III Сліпий (903—905)
• Беренгар I (915—924)

• Оттон I Великий (962—973)
• Оттон II (973—983)
• Оттон III (996—1002)
• Генріх II (1014—1024)

• Священна Римська імперія
• Курфюрст

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Імператор Священної Римської імперії

• Schneidmüller, Bernd. Die Kaiser des Mittelalters. Von Karl dem Großen bis Maximilian I. — München, 2006. ISBN 3-406-53598-4.
• Schneidmüller, Bernd; Weinfurter, Stefan (Hrsg.) Die deutschen Herrscher des Mittelalters. Historische Porträts von Heinrich I. bis Maximilian I. (919—1519). — München, 2003. ISBN 3-406-50958-4.