Ільдебрандо Піцетті
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Ільдебрандо Піцетті | |
|---|---|
| італ. Ildebrando Pizzetti | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 20 вересня 1880[1][2][…] |
| Місце народження | Парма, Емілія-Романья, Королівство Італія[1][4] |
| Дата смерті | 13 лютого 1968[1][2][…] (87 років) |
| Місце смерті | Рим, Італія[1][4] |
| Поховання | кладовище Віллеттаd |
| Громадянство | Італія і Королівство Італія |
| Професії | композитор, диригент, музикознавець, критик |
| Вчителі | Тебальдіні Джованні і Telesforo Righid |
| Відомі учні | Giulia Reclid |
| Жанри | опера і академічна музика |
| Заклад | Міланська консерваторія |
| Нагороди |  |
| Діти | Ippolito Pizzettid |
 Файли у Вікісховищі | |
Піцетті Ільдебрандо (італ. Ildebrando Pizzetti, 20 листопада 1880, Парма — 13 лютого 1968, Рим) — італійський композитор, диригент, музикознавець, музичний критик і педагог. Член Італійської Академії (з 1939).
Він навчався в дитинстві у отця — Одоардо П. (1853—1926), вчитель грі на флейті і музично теоретичних предметів, в 1895-1901- в Пармські консерваторії у Т. Ризи (гармонії, контрапункт) та Дж. Тебальдіні (композиції). З 1901 року він працював диригентом у Пармі, з 1907 професором консерваторії (клас композиції), з 1908 — викладачем Флорентійського музичного інституту (1917—1924 його директором). З 1910 він писав статті для газет в Мілані. У 1914 році він заснував музичний журнал «Dissonanza» у Флоренції. У 1923—1935, директор Міланської консерваторії. В 1936 році директор кафедри композиції Національної Академії «Санта Чечілія» в Римі (1948—1951 її президентом). За цей час він часто виступає диригентом у Європі та за кордоном, як і раніше пише критичні статті та книги. Його роботи були досить рідкісні, проте, він продовжував складати їх майже до останніх років свого життя.
- Опери:
- Федра (1915, Мілан),
- Дебора і Іаїль (1922),
- Фра Герардо (1928, Мілан),
- Чужоземець (Lo straniero, 1930 року у Римі),
- Орсеоло (1935),
- Золото (L'oro, 1947),
- Ванна Лупи (1949),
- Іфігенія (1951)
- Каліостро (1953),
- Дочка Йоріо (1954),
- Вбивство у соборі (1958, Мілан),
- Срібний тапок (1961);
- Балети:
- Їзанела (1913),
- Венеціанське Рондо (1931);
- Для солістів, хору та оркестру:
Епіталами на слова Катупла (1935);
- Для оркестру:
- Симфонії (1914, 1940),
- Увертюра до трагічного фарс (1911),
- Літній концерт (1928),
- 3 симфонічні прилюди «Цар Едіп» Софокла (1904),
- Танці «Aminte» Т. Тассо (1914);
- Хори:
- Едіп в Колон (1936),
- Меса-Реквієм (1922;)
- Для інструмента з оркестром
- Поема для скрипки (1914),
- Концерти для:
- фортепіано (1933),
- віолончелі (1934),
- скрипки (1944),
- арфи (1960);
- Камерно-інструментальні ансамблі
- Сонати для скрипки (1919) і для віолончелі (1921) з фортепіано
- фортепіанне тріо (1925),
- 2 струнні квартети (1906, 1933);
- Для фортепіано
- Дитячий альбом (1906);
- Для голосу з фортепіано
- 3 сонети Петрарки (1922),
- 3 трагічні сонети (1944);
- La musica dei Greci, Roma, 1914;
- Musicisti contemporanei, Mil., 1914;
- Intermezzi critici, Firenze, (1921);
- Paganini, Torino, 1940;
- Musica e dramma, (Roma, 1945);
- La musica italiana dell'Ottocento, Torino, (1947).
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #119389533 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
