Макар Єрофєєв Єрофєєв Макар Володимирович
Старший лейтенант
Загальна інформація
Народження	13 жовтня 1999(1999-10-13) Кам'янське, Дніпропетровська область, Україна
Смерть	11 листопада 2023(2023-11-11) (24 роки) Андріївка (Бахмутський район)
Поховання	Підгородне, Дніпропетровська область
Національність	Українець
Alma Mater	Військова академія в Одесі
Псевдо	Джонні
Військова служба
Роки служби	2021—2023
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	Сухопутні війська
Формування	92 ОШБр
Війни / битви	Російське вторгнення в Україну (2022) Бої за Харків (2022) Бої за Куп'янськ Бої за Сватове Бої за Бахмут
Командування
2021 — 2022  92 ОШБр, командир розвідувального взводу 2023  92 ОШБр, заступник командира роти розвідки
Нагороди та відзнаки

Мака́р Володи́мирович Єрофє́єв (1999—2023) — український військовослужбовець, офіцер військової розвідки, хокеїст, учасник російсько-української війни, Герой України (2024, посмертно).

Народився 13 жовтня 1999 року в місті Камʼянське, Дніпропетровської області в сімʼї Володимира та Ірини Єрофєєвих. З самого дитинства Макар дуже сильно цікавився всим що повʼязано з війною: зброя, вибухівка, засоби вражання, тактика. Всі ігри та книжки були повʼязані з війною. Старший брат Макара, Антон Єрофєєв, брав участь у російсько-українській війні в 2014 році. В дитинстві Макара сімʼя переїхала з Камʼянського до Підогродного, Дніпропетровської області.^[1][2]

З 9 років почав професійно займатись хокеєм та грав за Дніпровські команди "Зеніт", "Яструби" та "Аврора". Грав на позиції захисника, таким і був у житті, каже батько Макара. Спорту віддавався на максимум, годинами відпрацьовуючи кидки шайби у гаражі.^[1][2]

З 2009 по 2012 р. до 5 класу навчався в Ліцеї №3 Підгородненської міської ради Дніпропетровської області та перейшов в Гімназію №3, міста Дніпро (сучасний Дніпровський ліцей №3).^[2]

Був срібним чемпіоном України з хокею. Грав під номером 24. Хокейний тренер Макара, Володимир Волошин, розповідає, що наприкінці спортивної карʼєри хлопця кликали у Київський Сокіл, адже він був дуже перспективним хокеїстом та першим на драфті Київского Сокола.^[1][3]

	Він каже: Васильєвич, я був захисником, я захисником і залишусь. Я буду захищати Батьківщину.
— тренер Макара, Володимир Волошин

У 15 років Макар пройшов відбір до хокейної академії, але у 2014-му почалася війна і він обрав переїхати до Києва та закінчити Київський військовий ліцей імені Івана Богуна, академію сухопутних військ. Там і отримав позивний "Джонні".^[4]

При останній зустрічі з матірʼю сказав: "Я вдячний вам за хокей. Я найвитриваліший, в мене найсильніші ноги і спина. Я можу ходити  на штурм на довгі відстані."

В 2017 році поступив у військову академію (місто Одеса), яку закінчив 2021-го — за спеціалізацією «управління діями військової розвідки». Міг бити зі снайперської гвинтівки на 1100 метрів, мав більше 50 стрибків з парашутом. Закінчивши академію сухопутних військ, з червня 2021 року Макар Єрофєєв обрав служити у розвідувальній роті 92-ої окремої механізованої бригади (з 2023 року переіменована в 92-гу окрему штурмову бригаду) як командир розвідувального взводу.^[5]

Через пів року після випуску Макара з військової академії почалося повномасштабне Російське вторгнення в Україну.^[1]

Повномасштабна війна для Єрофєєва почалась 15 лютого 2022, за тиждень до інтервенції. Макар з групою солдат виконували завдання -авіа та радіоелектронної розвідки для аналізу перемовин та дій росіян на кордоні біля міста Вовчанськ. Ці дії допомогли зрозуміти, що і як будуть робити росіяни під час інтервенції.

Війну зустрів на Харьківщині. На момент самого початку вторгнення був на кордоні між Україною та Росією. На той момент був у цівільній одежі, не мав з собою ні зброї ні бронежилета. 24 лютого Макар знищив спеціальну техніку, передавши всі данні і з боями відійшов до Харкова, щоб взяти командування взводом розвідки в боях за Харків. В перший день добиралися пішки зі своїми побратимами через ліса до військової бази у Чугуєві, поки над головою літала ворожа авіація. Там і змогли вперше екіпіруватися.^[6]

Брав участь в обороні навколо Харкова, проганяв російську армію від Чугуєва, командував підрозділами при Балаклійсько-Купʼянській наступальній операції. Отримав звання старшого лейтенанта. В боях за Харків, Макар зміг організувати підрозділи, виконав декілька штурмів та операцій з зачистки міста від інтервентів-росіян, налагоджував зв’язок, забезпечував волонтерську допомогу для розвідки 92ОМБр. Шуткував, що їх вб’ють дружнім вогнем, але незважаючи на це координував різні підрозділи сил оборони України.^[6]

Відкинувши супротивника від Харкова навесні 22го Макар командував підрозділами розвідувальної роти. З шостої спроби вдалося звільнити місто Чугуїв, не давши вибудувати оборону росіянам, розвідники працювали як в штурмах так і в тилу росіян. "Джонні" дуже любив диверсійну діяльність і ближній бій (Сlose-quarters battle). Організував і брав участь у рейді по тилам противника. Розвідувально-диверсійна група Макара, за сприянням патріотично налаштованих браконьєрів і поліцейських в тилу противника змогла спалити склад боєприпасів на глибині 40 км.

Весною-літом 2022го Макар працював особисто і вчив побратимів літати на «цивільних» дронах Mavic та Autel. Командири і солдати будували перші системи ситуаційної обізнаності навколо технічних засобів: дрони-старлінки-радізасоби. Макар зміг забезпичити постійне постачання техніки. Дрони втрачались в великій кількості, але цей досвід дав суттєву перевагу перед росіянами в розвідці літом 22го.

Після боїв за м.Чугуїв, бої змістилися на схід в трикутник Коробочкино-Залізничне-Леб’яже фронт стабілізувався. Спроби просунутись далі не приносили значного результату. Макар командував групою, яка змогла закріпитися за міст та дорожню розв’язку. Сформувавши групу з розвідників, піхотинців, спецпризначинців МВС, піхоти з ТРО, розрахунку ПТРК і штурмовиків з іноземного легіону, Макар взяв на себе командування майже 50 людей. Незважаючи на молодий вік і звання лейтенант, побратими йому довірили командування операцією і своє життя. Сили оборони України тримали позиції біля моста 40 годин. Росіяни кинули в контратаку сили танкового батальйону, за допомогою Javelin українські військові знищили 2 танки. Згідно радіоперехопленню командир танкового батальйону росіян сказав «Я вам (танкістам вс рф) покажу як воювати треба», і особисто повів танк для того, щоб розібрати (знищити) позиції групи Макара під мостом. В результаті танк комбата росіян також був знищений разом з екіпажем, це сильно деморалізувало противника. Макар всю операцію йшов попереду і посміхався. Він насолоджувався штурмовими боями, дзвонив рідним після кожної операції і 2 години розповідав деталі, як не відчував ваги ПКМ чи як врятував пораненого, взяв росіян у полон чи організовував оборону. Коли Макару було страшно, він скорочував дистанцію в бою – виводив піхоту на «контакт», тобто бій на дистанції 50-70метрів.^[6]

Після тих боїв в кінці серпня 2022го, сили 92-гої бригади змістились південніше Балаклії. Відбулася Балаклійсько-Куп’янська операція. Макар казав що вони по декілька раз в день звільняли опорні пункти від однієї позиції росіян до іншої, рішення ухвалювалися на рівні командирів рот і взводів, такої щільності вогню як тоді з української сторони він не бачив ні до ні після цієї операції. Рота розвідки зібрала трофеї в настільки великих обсягах, що на осінь 22го року переважала по вогневій потужності деякі мотопіхотні батальйони. При розробці операції розвідники планували дійти до Шевченкове (20км) – в результаті дійшли до Куп’янська (80км). Були свідчення, що в Шевченково Джонні евакуював школу. Макар знав англійську тому часто його підсилювали іноземцями із іноземного легіону.^[6]

У вересні 2022 року в стрілецькому бою під містом Куп'янськ в селі Грушківка Харківської області група Макара попала в засідку роти російської десантури. У бою віддав наказ своїм бійцям відійти та перегрупуватися, а сам з кулеметом РПК ліг на землю та прикривав їх відхід, стримуючи вогнем ворога та зупинив їх наступ. Коли почав відхід, то на зворотному шляху був поранений кулями в праву руку та праву ногу. Самотужки наклав турнікети та дійшов до евакуації. Побратими тоді знищили російську десантуру, після евакуації Макара. За участь у Харківській наступальній операції і звільнення міста Куп’янськ 14 вересня 2022 року був нагороджений Орденом імені Богдана Хмельницького III ступеня.^[7]

В госпіталі в Харкові Єрофєєв не хотів лежати – через місяць втік та повернувся на фронт, в той час він казав «Братан, я знаю, що так казати не можна, але ці пів-року найкращі в моєму житті». В той час загинув побратим і друг Макара Макс, тоді йому було надважко. Старші командири взяли з Макара слово, що він не буде виходити на бойові завдання, так і було до грудня 2022го, але після загибелі та травмування підлеглих Макара, він почав більше «працювати в полі» виконуючи штурмові задачі, казав що сидіти в штабі «його паяє».^[6]

Був задіяний у важких боях на Сватівському напрямку. Однією з "веселих" операцій була операція в січні 2023го біля села Новоселівського на кордоні Харківської та Луганської областей. Почавши штурм група Макара була обстріляна танком і відійшла на вихідні позиції. Макар продовжив штурм взявши командування над іншою групою, він шуткуючи казав - «я віджав групу». Росіяни не витримали штурм і втекли, група Макара закріпилася на позиціях росіян, окупанти позалишали кулемети та рацію «Азарт», тому Макар чув як росіяни наводили по ним касетні РСЗВ, та намагалися відбити втрачені позиції силами десантників. Макар зі штурмовою групою відсікав росіян кулеметом та іншою стрілецькою зброєю. Закріпившись, Макар особисто завів групу піхоти замість штурмовиків, тобто не тільки організував штурм, а також організував оборону. Операція зайняла 17 годин, крепатура була настільки значною, що Макар 2 доби не міг встати від втоми, але задачу перевиконали.

З травня 2023 року став заступником командира роти розвідки військової частини 92-гої окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка.

Брав участь у боях на північ від Бахмута під Хромовим, зупиняв "Вагнерів", організовував штурми біля Андріївки.^[5]

Найтрагічніший етап війни для Макара – місто Бахмут, селище Хромово. Підрозділи 92ОШБр тримали 3 місяці оборону ключової траси, «обрізавши», яку росіяни могли замкнути оточення Бахмут, втрати Сил Оборони України були колосальні, батальйон міг втратити боєздатність за 5-10 діб. Макар мав багато «виходів», там загинуло багато побратимів Макара. Сили оборони втримали трасу, ціною багатьох життів. Макар казав, що на полі розміром 2000м*800м було більше 2000 трупів «вагнерів» і захисників України. Втрати були у співвідношенні 1:5-6, але навіть цей факт сильно тиснув на Макара так як міняти «зеків і інших вагнерів» на мотивованих бійців України з його точки зору було не раціонально. Після того, як «вагнера закінчились» і відійшли від Бахмута, фронт змістився і Макар зміг забрати тіла своїх підлеглих і особисто віддати їх родинам, це була принципова позиція. Також він отримав незначні поранення, але травмуючий досвід від тих 3 місяців був нестерпним. Йому не допомагали ні медитація, ні спорт.^[6]

Після боїв за Хромово 92а бригада перемістилася на південь від Бахмута. Бої були і зараз є дуже складними: контактними, з великою концентрацією піхоти, дронів і артилерії. Макар виходив на операції весь час. Старші офіцери казали, що йому треба сидіти на штабі, готувати поповнення, розробляти операції, забезпечувати роту матеріально-технічними засобами, виходити на задачі не кожний раз, а хоча б один раз на 3. Макар задачі виконував, але не виходити не міг, не любив «сидіти на стрімах, коли нічого зробити не можеш і дивишся на смерть по телевізору», міг відмовити навіть старшим командирам, коли не був згодним з планом операції. Виходив дуже багато, характер змінювався. Макар ставав все більш суровим.^[6]

В серпні 2023го, в результаті успішного штурма, Макар взяв полонених і пообіцяв, що збереже їм життя - дав слово офіцера, що по відношенню до полонених дотримають всі вимоги міжнародних конвенції, якщо вони допоможуть з евакуацією пораненого побратима Макара. Після успішної евакуації полонені росіяни з 4 бригади були дуже здивовані що їх не розстріляли і казали «що Макар справжній офіцер і його як ворога поважають».

За півтора роки мав більше ста бойових виходів.^[1][2]

Для побратимів став майже як батько, хоча на той момент йому було лише 24. Він завжди виносив своїх поранених підлеглих з під обстрілів сам. Мати Макара каже, що він мав неаби який авторитет, призвісько "Джонні" стало пропуском майже усюди. Його рідні згадують, що війна стала для Макара майже сенсом життя і він мріяв лише про перемогу. У найважчі моменти боїв був зразком і прикладом для своїх підлеглих військовослужбовців, особисто вів підпорядкованих військовослужбовців у бій. Протягом свого бойового життя старший лейтенант Єрофєєв Макар Володимирович завжди рвався у саму гущу боїв, на найскладніші і найважливіші бойові операції. Маючи відповідну освіту і підготовку, завдавав ворогу України максимально можливих втрат на полі бою.^[1][5]

	Ми з Макаром були наймовірно близькі, по 10 годин спілкувалися про те, як побудований світ. Ніколи не відчував у ньому страху. Макар завжди йшов у бій, навіть коли командири забороняли йому це робити. Макар не міг бачити смерті своїх підлеглих в екрані «стрімів» та чути по рації як вони отримують поранення, завжди ходив з ними в бій. Його любили всі, з ким він був знайомим. Макар був найгероїчнішою людиною, яких я знаю – стоїком, він до всього легко ставився крім війни, мав добре філософське бачення воїна, вчив мене.
— Антон Єрофєєв, брат Макара

Загалом Макар робив дуже багато для своєї роти. Тому нову розвід роту в 92 ОШБр назвали в честь нього - Джонні. Ніхто не знає скільки точно виходів зробив Макар Єрофєєв, скільки матеріальних засобів він забезпечив для роти розвідки, ніхто не знає всіх його подвигів. Кажуть він взяв в полон більше 20 полонених протягом всієї війни. Свої нагороди він не цінив, він цінив життя, підлеглих, гарний контактний бій, горизонтальні методи управління і інновації. Росіян не ненавидів, а зневажав.^[6]

За 6 діб до загибелі Макара у нього на позиціях на Донбасі був брат Антон. Жили разом на контрольному спостережному пункті, Джонні був дуже засмучений із-за втрат, водив машину розконцентровано.

11 листопада 2023 року вів новорекрутованих бійців в бій біля села Андріївки Бахмутського району. Особисто, на полі бою, керував бойовими діями ввірених йому військовослужбовців розвідувальної роти, забезпечуючи штурмові дії бригади на певній ділянці фронту. Після вже успішно виконаної операції, по рації Макара попередили що буде мінометний обстріл та треба відступати. Він вимкнув всі рації. Спецпризначенець 3го батальйону іноземного легіону на імʼя Вітаутас, який був в їх групі, отримав поранення ніг від наступу на міну. Макар кинувся на його порятунок, разом з побратимами зробили ноші з гілок та підняли пораненого на плечі, виходили через село Андріївка. Почався комплексний мінометно-дроновий обстріл, Макар Єрофєєв віддав бійцям наказ розсередитися та сховатися, а сам відмовлявся кидати пораненого до останнього, не зважаючи на обстріл. Був вбитий осколком від однієї з мінометних мін, який влучив в його ногу за 6-8 метрів від місця вибуху та відірвав артерію, від чого Макар Єрофєєв досить швидко стік кровʼю. З усієї групи загинув тільки Макар.^[6]

Загинув 11 листопада 2023 року під Андріївкою біля міста Бахмут, Донецької області як герой, не відступивши у найважчий момент бою та не кинувши свого пораненого побратима. Макару було 24 роки.

Вже згодом боєць інтернаціонального легіону "Вінні" зміг написати матері Макара, пані Ірині, кілька слів про нього:^[1]

	Ви знаєте, а ми з ним познайомилися коли я перший раз на 0 виходив. Тієї ночі поранили нашого товариша. І тільки завдяки Макару ми його і винесли. Знайте його фразу «Чоловіки, я розумію важко, але треба йти.» І знаєте ми йшли. Ніби додатково сили нам давав. Ваш син приклад яким має бути патріот і офіцер.
— Вітаутас "Вінні", боєць інтернаціонального легіону

	Макар взагалі був більше про зміст ніж про обгортку, не мав навіть своїх сторінок в соціальних мережах, про нагороди ми дізнавалися випадково, усміхався що це цяцьки для мам та дружин. Правда іменним пістолетом пишався. Вчора вперше литовець Вітаутас, якого врятував Макар написав з шпиталю нам батькам дуже чутливий лист, бо не мав сил нам подзвонити. Написав, що тільки дуже сильна людина могла в тих умовах завжди посміхатися і ховати за тією посмішкою біль.
— Ірина Єрофєєва, мати Макара, на своїй сторінці у фейсбуці

Похоронений 16 листопада 2023 року на Підгородненському кладовищі міста Підгородне.

• Звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (23 серпня 2024 року, посмертно) — За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.^[8]
• Орден Богдана Хмельницького III ступеня (14 вересня 2022 року) — За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.^[7]
• Медаль "Захиснику Вітчизни" (5 грудня 2022 року) — За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.^[9]
• Відзнака "За оборону Харкова" (26 жовтня 2022 року) від 92-ої окремої механізованої бригади.^[10]
• Медаль "30 років воєнній розвідці України" (30 серпня 2022 року) — Памʼятна відзнака Головного управління розвідки міністерства оборони України.^[10]
• Медаль "Незламним героям Російсько-Української війни" (6 вересня 2022 року) від Всеукраїнського обʼєднання "Країна".^[10]

• 11 грудня 2023 року була створена петиція "Щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому лейтенанту Єрофєєву Макару Володимировичу" ініціатором якої виступив Антон Єрофєєв. 11 лютого 2023 року петиція вже набрала 25240 голосів з 25000 необхідних для розгляду президентом України. По завершенню збору підписів, петиція сумарно набрала 25747 голосів. Звання Героя України Макару Єрофєєву було надано через 8 місяців після створення петиції у День Державного прапора України та за день до Дня Незалежності України.^[5]
• 24 лютого 2024 року, в день другої річниці з початку повномасштабної російсько-української війни у київському Палаці спорту відбувся Кубок пам’яті хокеїстів-захисників, які полягли в боях за волю України. Організатори і учасники вшанували пам’ять Макара Єрофеєва та інших хокеїстів. У відкритті турніру взяли участь родичі полеглих героїв. У форматі 3х3 змагалися сім команд – київські «Сокіл», «Спарта», «Блискавки», ШВСМ, «Автомобіліст», «Крижинка-Кепіталз» та білоцерківський «Білий Барс». Першими переможцями турніру, який організатори при підтримці Федерації хокею України обіцяють зробити традиційним, стали хокеїсти київського «Сокола». В фіналі вони перемогли 3:0 «Крижинку-Кепіталз». Третє місце розділили «Спарта» і «Блискавки».^[11]
• 15 – 16 березня 2024 року в Дніпрі, за підтримки Федерації хокею України, відбувся перший дитячий хокейний турнір на честь загиблого українського воїна, колишнього хокеїста Макара Єрофєєва. Його організаторами виступили відокремлений підрозділ ФХУ на Січеславщині, а також регіональне відділення Національного олімпійського комітету які прийняли рішення, що цей турнір стане традиційним і буде проводитися кожний рік. В турнірі взяли участь п’ять команд 2015-2016 років народження з Дніпра, Запоріжжя та Одеси. Переможцями, вигравши всі матчі, стали представники місцевої МСДЮШОР, яких очолює тренер Макара Єрофєєва Володимир Волошин. Друге місце посіло «Дніпро», третє – одеські «Морські Вовки».^[12][13]

• Електронна петиція Щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому лейтенанту Єрофєєву Макару Володимировичу
• Федерація Хокею України: У боях за Україну поліг 24-річний хокеїст Макар Єрофеєв
• «Мамо, я бойовий офіцер»: історія загиблого розвідника Макара Єрофєєва (YouTube)
• Чеський фільм про українських спортсменів, що стали військовими (Vimeo)

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.