Бохенська Євгенія Іванівна
Народилася	3 січня 1867(1867-01-03) с. Красносільці, тепер Збаразький район
Померла	30 жовтня 1944(1944-10-30) (77 років) с. Голешів
Діяльність	письменниця, педагог, публіцист
Брати, сестри	Бохенський Степан Іванович

|Фото=

Євгенія Іванівна Бохенська (іноді Бохенська-Танчаковська^[1] (3 січня 1867, Красносільці, тепер Збаразький район, Тернопільська область, Україна — 30 жовтня 1944, Голешів, тепер Жидачівський район, Львівська область) — українська письменниця, публіцистка, педагог.

Народилася 3 січня 1867 року в селі Красносільці (Збаразький повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина, нині Збаразького району Тернопільської області, Україна) в сім'ї священика.

Початкову школу закінчила в рідному селі, потім навчалася в школі у Збаражі. Закінчила в 1884 році Тернопільську учительську семінарію.

Після закінчення педагогічної практики, з 1885-го по 1944 роки працювала вчителькою: спочатку в рідному селі, а потім в інших місцях.

Майже шість десятиліть навчала вона сільських дітей, здобувши заслужену славу однієї з найкращих учительок Галичини. Одночасно з педагогічною роботою Є. Бохенська займалася й літературною діяльністю.

На формування світогляду й літературно-естетичних поглядів та переконань Є. Бохенської мав чималий вплив Іван Франко, з яким вона перебувала у творчих та дружніх взаєминах від середини 1880-х років до кінця його життя.

Друкуватися почала з 1884 року в журналі «Зоря», де були опубліковані вірші «Літа мої молоденькі» і «Пусти мене, мамцю», створені за фольклорними мотивами. У наступні роки побачили світ вірш «Дівчина і рутка», психологічні етюди із життя селян «Запомога» і учнівської молоді «Зі споминів семінаристки» та інші. Євгенії Бохенській належать також переспіви з творів польських поетів Адама Асника «Сонце і сирота» і Теофіла Ленартовича «Люби землю рідненьку».

Цікава праця Є. Бохенської «Спомин про Корнила Устияновича». Її сучасники твердили, що такі ж спогади письменниця готувала про І. Франка та В. Гнатюка. Бохенська мала також нагоду спілкуватися з Михайлом Грушевським, Василем Стефаником, Михайлом Коцюбинським, Гнатом Хоткевичем, Антоном Крушельницьким. Тобто вона мала про що розповідати людям у своїх творах.

Особливо тісними були зв'язки Є. Бохенської з В. Гнатюком. Вона пильно стежила за його науковою діяльністю, одержувала від нього книги, надсилала йому фольклорні, етнографічні та літературно-художні матеріали тощо.

Євгенія Бохенська залишила в спадок також записи пісенного фольклору, прислів'їв, приказок, загадок. На їх основі створено перші вірші письменниці, у яких проступала її громадянська позиція. Для віршів, новел, оповідань Є. Бохенської характерний національний колорит. Глибокі знання з історії, культури, побуту, образність мислення авторки ставлять її твори в ряд читомих.

На жаль, майже весь особистий архів письменниці пропав під час Другої світової війни. Деяка частина її творчих рукописів зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника АН України.

Останні роки Є. Бохенська жила самітно, без сім'ї та близької родини в с. Голишеві Жидачівського району на Львівщині, де й померла 30 жовтня 1944 року.

• Баб'як П. Великою любов'ю палало її серце // Вільне життя. — 1991. — 4 квіт. — (Рядок з біографії краю).
• Баб'як П. Євгенія Бохенська // Тернопіль: Тернопільщина літературна. Дод. № 4. — Тернопіль, 1992. — Вип. 2. Ч. 2. — С. 6.
• Баб'як П. «Я б летіла пташиною…» // Друг читача. — 1991. — 6 листоп.
• Бохенська Є. Твори / НАН України; Інститут народознавства. — Львів : Каменяр, 2002. — 146 с.
• Войтина П. Слово про Євгенію Бохенську, вчительку і поетесу // Рушник. — Збараж, 2001. — С. 24–25.
• Дем'ян Г. Щирі почуття доброго серця // Колгоспне життя. — 1986. — 21 черв.
• Дем'ян Г. (ЕСУ), о. Сливка Р. Бохенська Євгенія Іванівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 180. — ISBN 966-528-197-6.
• Ліберний О. Сподвижниця Каменяра // Свобода. — 2005. — 12 лют. — С. 6; портр. — (Славетні імена).
• Петраш О. З Франкової плеяди // Вільне життя. — 2004. — 13 січ. — С. 4. — (Щойно прочитане).